Чтение онлайн

«Які предмети ви викладали?»

«Англійська, французька та латинська».

Оппенгеймер довго дивився на Візе, усміхнувся, дістав пачку «Верблюдів», підвівся й запропонував німця. Візе помітно розслабився і взяв сигарету. Використовуючи свою запальничку Zippo, Оппенгеймер запалив сигарету німця, знову чарівно посміхнувся і сказав: «Ти брешеш».

«Я не брешу», — сухо сказав німець, коли його обличчя стало яскраво-рожевим.

«Що, в біса, це все?» — сказав лейтенант Феллон.

Оппенгеймер повернувся до свого стільця й сів. Він поліз у задню кишеню, наче шукав носову хустинку, і натомість дістав «Вальтер».

— Заради Бога, — сказав Феллон.

Вальтер був націлений на німця, який сказав, що його звуть Йоахім Візе. «Ми збираємось провести військовий суд, лейтенанте», — сказав Оппенгеймер. «Це не займе багато часу. Я буду обвинуваченням; ти будеш суддею; Капрал Літтл, гадаю, буде захисником; і рядовий Бакстер — подивимося — рядовий Бакстер, так, буде старшим сержантом».

«Про що ти, хрень, говориш?» — сказав Феллон і почав підводитися. Оппенгеймер помахав йому пістолетом, і той сів назад.

«Я говорю про друга Візе. Розумієте, лейтенанте, його ім’я зовсім не Віз. Він усміхнувся до німця. «Скажи їм своє справжнє ім’я».

Обличчя німця почало пітніти. «Я не розумію, — сказав він. «Мене звати Візе. Я був учителем. Потім мене відправили в Дахау. Я мало не помер там. Моя дружина, вона… вона померла». Він благально розвів руками. — У мене є докази — документи.

«А також дуже хороші документи. Ви купили їх у людини на ім’я Дамм — Карл-Гайнц Дамм — у Мюнхені 2 червня 1945 року. Ви заплатили за них еквівалент десяти тисяч доларів у швейцарських франках. Це була чудова угода».

Німець боявся поворухнутися, тому лише повернув голову, щоб подивитися на Феллона. — Я… я нічого з цього не розумію, лейтенанте. Ти не можеш щось зробити? Це все якась жахлива помилка. Ви бачили мої документи. Скажи йому, що ти їх бачив».

— Я їх бачив, — сказав Феллон рівним голосом.

— Добре, — сказав Оппенгеймер. «Суддя бачив документи, тому ми будемо обумовлювати, що вони є доказами. Тепер перейдемо до обвинувачення. Розумієте, ваша честь, обвинувачений не завжди був перекладачем і ніколи, ніколи не був учителем англійської, французької чи латинської. Ні, під час війни він займався зовсім іншою справою — рабською працею. Чи не хотіли б ви розповісти нам про трудовий бізнес?»

Німець енергійно похитав головою. Рожевий колір зник з його обличчя. Тепер він був крейдяно-білим. «Я не розумію, — сказав він. «Я нічого з цього не розумію».

"Немає? Ви ніколи не чули імені Оскар Гервінат?»

Німець знову похитав головою. "Немає. Ніколи».

«Дивно. Ну, Оскар Гервінат займався рабською працею. Він був підрядником. Під цим я маю на увазі, що він отримав контракти на харчування та розміщення рабських робітників. Що ж, пан Гервінат був чудовим бізнесменом. Незабаром він виявив, що чим менше він годує своїх підопічних, тим прибутковішим є його бізнес. Якщо вони померли, чи то від перевтоми, чи від голоду, ну неважливо. Там, звідки вони приїхали, завжди було набагато більше: Польща, Франція, Голландія — таких місць. Пан Гервінат не був найбільшим підрядником у своїй конкретній галузі, але в нього був дуже хороший маленький бізнес, головним чином у Рурській області. За найдостовірнішими даними, дві тисячі триста п’ятдесят чотири підопічних пана Гервіна померли від голоду, або від небезпеки, або від надмірної праці — а іноді, я б припустив, і від усіх трьох. Ви впевнені, що ніколи не чули про Оскара Гервіна?

Чоловік, якого звинувачують у ролі Оскара Гервіна, тремтів. «Ніколи», — сказав він, і це звучало так, наче він чимось задихнувся. «Це все помилка — жахлива помилка».

«Тепер обвинувачення надасть нові докази», – сказав Оппенгеймер. Він дістав із кишені один із аркушів, які вирвав із книги Дамма, схожої на бухгалтерську книгу, і, не зводячи очей з німця, простягнув його Феллону.

Феллон подивився на це. «Чорт, це німецькою мовою. Я не можу це прочитати».

«Фотографія, наклеєна на сторінку».

«Є дві фотографії».

«Верхній».

«Так, це Wiese, добре».

«Взяли через вікно, чи не так? Але все-таки досить гарна схожість».

«Так, це він, гаразд».

«Тепер ми попросимо перекладача перекласти для вас докази англійською, ваша честь. Будьте ласкаві передати йому це».

Німець взяв аркуш паперу й подивився на нього. Читаючи, його обличчя зморщилося так, що з майже лисою головою він був дуже схожий на сухе немовля, яке от-от заплаче. Потім почалися сльози. Він понюхав, похитав головою й мовчки віддав аркуш Оппенгеймеру.

"Немає? Ну, ваша честь, тут немає нічого більшого, ніж те, що я вам уже сказав. Це записки, які дуже прискіпливий шантажист зробив для подальшого використання. Але якщо ви думаєте, що це буде на користь справедливості, я...

— Ні, — сказав німець і опустився на коліна. Сльози все ще текли по його обличчю. Німецькою він сказав: «Так, так, це правда. Це все правда. Я Оскар Гервінат I...

«Що він каже?» – сказав Феллон.

«Він щойно зізнався, що він Оскар Гервінат».

— Це ти сказав, Візе?

Візе-Гервінат, схиливши голову, пробурмотів: «Так».

— Господи, — сказав Феллон.

«Обвинувачений визнав свою провину, — сказав Оппенгеймер із веселою посмішкою, — але я вважаю, що нам все одно варто почути думку адвоката. Капрал Літтл?»

«Боже, лейтенанте», — сказав Літтл Феллону. «Що я маю сказати?»

«Нічого. Ви повинні нічого не говорити».

«Ну, я можу сказати, що тут він завжди був гарним літнім хлопцем».

«Заткнись, до біса, Малюку?»

"Так, сер."

«Тепер дивіться, — сказав Феллон Оппенгеймеру. «Я не знаю, хто ти, друже, в біса, але…»

Німець кинувся на вальтер, перш ніж Феллон встиг закінчити. Оппенгеймер швидко відступив і двічі вистрілив йому в груди. Німець знову впав на коліна, щось заскиглив, потім важко розвалився на підлозі. Він кілька разів смикнувся, перш ніж померти.

— Господи, — прошепотів Феллон.

— Він застрелив його, лейтенанте, — сказав рядовий Бакстер враженим голосом. «Він просто відтягнув і застрелив його».

«Це… це схоже на виставу», — сказав капрал Літтл, який провів рік в Університеті Небраски і вже працював над романом про свій досвід у післявоєнній Німеччині. Він негайно вирішив скасувати те, що написав, і почати заново. Дивлячись на Оппенгеймера, він почав робити ретельні нотатки.

Оппенгеймер на мить подивився на мертвого Оскара Гервіна та підняв очі на Феллона. «Знаєте, він справді на це заслужив».

Феллон похитав головою. «Ти божевільний, хлопче».

Оппенгеймер кивнув. "Ймовірно. Тепер одному з вас доведеться на деякий час піти зі мною. Який це буде?»