Чтение онлайн

«Звичайно, у мене є кімната».

«Тиха кімната?»

Одна погано намальована брова піднялася. «Як тихо?»

«Дуже тихий — такий, що поліція ніколи не турбує».

«Достатньо тихо».

"Скільки?"

"Це залежить. Якщо ви хочете французькі фокуси, це додатково».

«На всю ніч».

«У вас є сигарети?»

"Так."

"Американець?"

"Так."

«Двісті сигарет на всю ніч». Це була її стартова ціна. Вона навіть не підозрювала, що це буде платно. Цього ніколи не було.

«Згоден». Він простягнув їй десятидоларову купюру. Вона подивилася на це підозріло. — Ви сказали двісті сигарет.

«Це для наших частувань. Трохи вина або шнапсу. І трохи їжі. Що завгодно. Гаразд?»

"Так."

«Спочатку ми підемо до вашої кімнати. Тоді ви можете повернутися та купити вино та інші речі».

Вона кивнула. "Сюди."

Як і повія, кімната була не надто чистою, але в ній було ліжко, стілець і стіл. Це було на третьому поверсі старого будинку. Оппенгеймер поклав портфель на стіл і озирнувся. «Це добре, — сказав він.

«Смердить», - сказала повія.

Друкар пройшов більшу частину шляху від автобану до порома, який переправив його через Рейн до Бад-Годесберга. У Франкфурті він підкупив водія вантажівки, щоб той дозволив йому їхати позаду з вантажем ріпи. Це була незручна поїздка, але набагато безпечніша, ніж потяг. Перетнувши річку, він міг відпочити своїм пульсуючим коліном у Gasthaus, де Єва Шеель наказала йому залишитися. Вона сказала, що власник Gasthaus був співчуваючим. Мовчазний, сподівався Бодден, який не був у настрої до політичних дискусій.

Гастхаус був фахверковим закладом з одинадцяти кімнат з баром і вивіскою, яка вказувала, що він був заснований у 1634 році. Дружина власника провела Боддена до його кімнати, і її єдиним коментарем було: «Там немає опалення, але ліжко тепло».

Коли жінка виходила, Бодден запитав у неї час. Вона сказала йому, що зараз без чверті десята, і пішла, зачинивши за собою двері. Бодден сів на ліжко й почав масажувати коліно. Довга прогулянка не принесла йому користі, хоча біль був не таким сильним, як одразу після того, як гном розтрощив його пістолетом.

У тебе є три чверті години, — сказав собі Бодден, лягаючи на ліжко. Ви можете використати його, щоб відпочити ногам і подумати про гнома та всі неприємності, які ви хотіли б з ним зробити. І гроші. Ви також можете подумати про це та як ви збираєтеся це витратити.

Всупереч усім правилам, лейтенант Лафоллетт Майєр підвіз Лію Оппенгеймер і Єву Шель до Бонна на армійському Форді 1946 року випуску. Він висадив їх у готелі «Парк» у Бад-Годесберзі й відправився на пошуки Гілберта Бейкер-Бейтса.

Дві жінки повечеряли в готелі, а потім розійшлися по кімнатах. Того вечора о десятій годині Єва Шеель спустилася вниз і запитала в бюро дорогу до закладу Gasthaus, заснованого в 1634 році. Їй сказали, що це недовга прогулянка — не більше тридцяти хвилин. Вона подякувала партійчику й почала повертатися сходами до своєї кімнати, щоб взяти свою шубу. Якби вона взяла з собою пальто, то могла б повернути в інший бік і помітити гнома, коли він переходив через вестибюль до бару готелю.

Біля парк-готелю жовтоволосий чоловік притулився до стіни й чекав, доки вийде гном. Поки він чекав, фон Стаден підрахував кількість барів, кафе та готелів, у які Плоскару зайшов і звідки пішов тієї ночі. Поки що п’ятнадцять, подумав він. Це було б шістнадцять. Він дивувався, як гадав увесь вечір, що робить гном. Не було можливості дізнатися. Завтра, пообіцяв він собі; завтра я відвідаю кожне місце і запитаю. Вони його пам'ятають. Люди завжди пам'ятають гнома.

Першим він упізнав шубу. Вона вийшла й стала на сходах у тьмяному світлі готелю, ніби намагаючись вирішити, куди їй піти. Фон Стаден уважно роздивився її профіль і швидко відвернувся. Правда, це був маленький кролик — той, що загубив його під уламками біля Золотої Рози у Франкфурті. Майор був незадоволений цим, згадував фон Стаден. Найбільш нещасна. Ну, хто мав бути сьогодні ввечері, гном чи кролик?

Оскільки фон Штаден мав швидкий, логічний розум, він зробив свій вибір майже одразу. Він знав, де гном був тієї ночі і де зупинився. Усі кафе, бари та готелі були ретельно записані. Вони могли почекати до завтра. Сьогодні ввечері він піде за маленьким кроликом. І цього разу він не дозволить їй так легко його втратити.

Того вечора об одинадцятій годині Бодден і Єва Шеель вийшли з гастхаусу й повернули праворуч у бік Рейну. Вони йшли повільно, бо Бодденове коліно задерев’яніло. Боддену довелося віддати перевагу коліну, і при цьому він трохи накульгував.

На іншому боці вулиці, захищений темрявою та стовбурами старих дерев, фон Стаден відчув, як набирає хвилювання. Незважаючи на прохолоду в повітрі, він трохи спітнів. «Ну, друкареві, — подумав він, — де ти взяв кульгавість? А про що тобі з маленьким кроликом говорити? Це було б ще цікавіше.

Вигляд Боддена, коли він виходив із Гастхаусу з Євою Шеель, був майже шоком для фон Штадена. Йому довелося змусити себе повиснути назад. Лише коли пара дійшла до Рейну й звернула праворуч, він дозволив собі перетнути темну вулицю.

Біля густих кущів він завагався. Потім повільно обійшов їх на стежину.

Це був камінь, який влучив у скроню фон Штадена, хоча він ніколи цього не знав. Він також не відчував, як його тягне з крутого берега і штовхає у воду. Через дві хвилини він потонув. Цього він теж не відчував.

Коли Бодден знову піднявся на берег річки та приєднався до Єви Шель, він сказав: «Погана справа».

«Він був єдиним, хто міг нас з’єднати».

«Ти позитивний?»

«Я налаштований позитивно».

Звичайно, Єва Шель помилялася. Майор Гілберт Бейкер-Бейтс також міг підключити її до принтера. Але він не робив цього майже десять годин, і до того часу все розвалилося.

OceanofPDF.com

28

Коли того вечора Джексон повернувся до своєї кімнати на третьому поверсі готелю «Бад-Годесберг», була 11:15 і тринадцять людей вишикувалися в чергу біля дверей гнома. Семеро були чоловіками; шестеро були жінками. Кілька з них виглядали засоромленими. Кілька інших здавалися майже зарозумілими. Усі старанно ігнорували один одного.

Двері гнома були незамкнені. Увійшовши в кімнату, Джексон виявив, що меблі були переставлені. Стіл, на якому Плоскару рахував позначки, тепер стояв у центрі кімнати. На ньому лежали акуратно складені гроші. Поруч із грошима стояла студентська лампа, скручена так, щоб її світло світило в обличчя тому, хто сідав на єдиний стілець, приставлений перед столом. За столом стояли два прямі стільці. В одному з них був Плоскару.

«Ісус, Нік, єдине, що ти забув, це гумовий шланг».

«Атмосфера, Майнор. Атмосфера».