Чтение онлайн

— Хіба що трішки, — знову лизнув свій пазур дракон.

Цього разу від люті й відчаю загарчав уже Ерагон. Він швидко розвернувся на каблуках і ображено попрямував геть по коридору.

Юнак довго блукав Тронжхеймом, уникаючи будь-яких зустрічей. Те, що сталося, неабияк вразило й засмутило його, особливо зізнання Сапфіри. З усіх питань, які вони досі обговорювали, це було найделікатнішим, тож не дивно, що вершник і дракон не дійшли згоди. Цієї ночі — вперше з часів ув'язнення в Джиліді — Ерагон спав окремо від Сапфіри, в одній з нічліжок для гномів.

Юнак повернувся до дракона аж наступного ранку. Не змовляючись, вони із Сапфірою мовчали про те, що сталося, бо будь-які подальші суперечки були б марними: жоден із них не бажав поступатися. Окрім того, вони почувались виснаженими, перебуваючи окремо одне від одного, тож надалі не хотіли ризикувати дружбою.

Вони вдвох якраз снідали — Сапфіра вп'ялася зубами в закривавлену тушу — коли прибіг Джарша. Як і вперше, хлопець знову витріщився на грізного дракона, стежачи за його рухами, коли той обгризав велетенську кістку.

— Ну? — запитально глипнув до нього Ерагон із напханим ротом. «Невже рада старійшин знову послала за ним», — міркував юнак, бо від цих неприємних йому людей не було жодної звістки з часу похорону.

Джарша насилу відвів очі від Сапфіри й мовив:

— Насуада хотіла бачити вас, пане. Вона чекає в кабінеті свого батька.

— Пане? — ледь не вдавився Ерагон, але стримався, бо зрозумів, що час уже й самому називатися саме так, а не називати панами інших. — Ти вже поснідала, Сапфіро?

Закотивши очі, та роззявила пащеку, закинула туди рештки м'яса й мовила:

— Авжеж, можемо рушати.

— Гаразд, — підвівся з-за столу юнак й гукнув до прибульця: — Ми скоро будемо. А дорогу ми знаємо.

За півгодини, прогулявшись містом-горою, друзі були вже на місці. Як і за часів правління Аджихада, біля дверей стояла варта, але замість двох воїнів вартував цілий загін, готовий на все. Вони залюбки пожертвували б собою, аби захистити свого нового ватажка від ворогів. Навіть упізнавши Ерагона із Сапфірою, вони зупинили прибульців і пустили їх досередини тільки після того, як про них доповіли Насуаді.

Увійшовши, Ерагон одразу ж помітив зміни: у кабінеті з'явилася ваза. Маленькі бузкові квіти виглядали скромно, але сповнювали повітря приємним ароматом, викликаючи в хлопця спогади про зібрану малину й скошені лани, що бронзовіють на сонці. Він глибоко вдихнув п'янкий запах, захоплений тим, як Насуада додала кабінету чогось свого, водночас не порушуючи атмосфери, створеної Аджихадом.

Дівчина, ще й досі вбрана в чорне, сіла за широкий стіл. Ерагон присів навпроти, а Сапфіра примостилася неподалік.

— Ерагоне! — привіталася кивком Насуада й пильно глянула на юнака. — Я провела кілька останніх днів, переглядаючи справи варденів. Враження гнітюче… Ми бідні, знесилені, нам не вистачає припасів, і до нас приєднується дуже мало добровольців з Імперії. Тому я хочу дещо змінити. Гноми більше не можуть нас утримувати, бо був неврожай, і вони самі бідують. Добре все зваживши, я вирішила перейти до Сурди. Це складно, але варто спробувати, бо тільки так ми зможемо вижити. А оселившися в Сурді, ми будемо дуже близько до Імперії, і нам буде зручніше її атакувати.

Навіть Сапфіра й та здивовано глянула на дівчину.

— Нічого собі завданнячко! — вигукнув Ерагон. — На це піде чимало часу. Уяви собі, скільки доведеться перевозити речей… Я вже не кажу про людей! До того ж, по дорозі на нас може напасти ворог. Та й король Орин, гадаю, не погодиться аж так відверто протистояти Галбаторіксу.

— Він змінив свою думку після того, як ми перемогли ургалів, — сумно посміхнулась Насуада. — Тепер він дасть нам притулок, харчі й боротиметься на нашому боці. Багато хто з варденів уже в Сурді, здебільшого це жінки й діти, які не могли або не хотіли воювати. Вони теж підтримають нас, інакше я позбавлю їх права називатись варденами.

— Як? — здивувався Ерагон. — Ти вже говорила з королем Орином?

— Гноми використовують систему дзеркал і ліхтарів, аби передавати повідомлення крізь тунелі, — пояснила дівчина. — Звідси депеша долітає аж до гірського краю Беор приблизно за день. А потім кур'єри перевозять її до Аберона, столиці Сурди. Доволі швидко, хоч і не дуже надійно, оскільки за той самий час Галбаторікс із військом ургалів може з'явитися тут.

Відкривши шухляду столу, Насуада дістала звідти грубий сувій.

— Отже, вардени покидають Фартхен Дур протягом місяця, — мовила вона. — Ротгар погодився забезпечити нам шлях по тунелях. Більше того, він послав загін вояків, аби ті знищили наслідки ургальского нападу й закрили всі входи, в які ті потвори проникли. Але якщо й цього буде замало, тоді я проситиму допомоги в тебе.

— Я готовий! — схопився був Ерагон.

— Зрозумій, це не наказ, — враз урвала його Насуада. — Тому я й хочу, аби ти добре все обміркував, перш ніж погодитись. Річ у тому, що задля успіху нашої справи я хочу пустити чутку про те, ніби вершник на ім'я Ерагон, Убивця Смерка, приєднався разом зі своїм драконом до варденів, які борються з Імперією. Але спочатку я мушу отримати твою згоду.

«Це дуже небезпечно», — подумки застерегла юнака Сапфіра.

«Чутки, що ми приєдналися до варденів уже й так дійшли до Імперії, — пояснив Ерагон. — Адже вони весь час вихваляються своєю перемогою й тим, що вбили Смерка. Отже, ховатися немає сенсу».

«Але ж ти не заявляв привселюдно, що виступаєш проти Галбаторікса», — нагадав дракон.

«Наші вчинки говорять самі за себе», — рішуче відповів юнак.

«Так, але навіть Смерк не збирався тебе вбивати, пам'ятаючи, що Галбаторікс наказав тільки схопити вершника, — заперечила Сапфіра. — А якщо ми відверто виступимо проти Імперії, Галбаторікс уже не буде таким поблажливим. Хтозна, що він замислив, намагаючись завербувати тебе на свій бік. І чим довше ми будемо осторонь, тим невпевненіше він почуватиметься, бо не знатиме, що в нас на думці».

«Час невпевненості минув! — озвався юнак. — Ми перемогли ургалів, здолали Смерка, я присягнув на вірність ватажкові варденів. Що ж тут незрозумілого? Ні, я таки погоджусь на її пропозицію».

«Роби, як знаєш», — похнюпився дракон.

— Ми згодні, — сказав Ерагон, доторкнувшись Сапфіриного крила. — Роби те, що вважаєш за потрібне. Якщо це допоможе варденам, то нехай так і буде.

— Дякую, — аж засяяла Насуада. — Я знала, що ти погодишся. А тепер, як ми й домовлялись, ти маєш їхати в Елесмеру й завершити своє навчання.