Чтение онлайн

— Тільки одну хвилину, — попросив Максим, зрозумівши, що Гум-гам поспішає. — Дограємо з моїм Ричем.

— Ми ж начебто грали, — звів брови Гум-гам.

Максим став казати, як страждає зараз Рич в кишені у Митіна: таке безпомічне, нещасне кошеня, не може навіть самостійно вилізти… Чи не можна його зробити звичайним котом, яким він був раніше?

Гум-гам клацнув пальцями, промовив “р-раз!” і, вдоволений, сказав:

— Рич живий, здоровий і біжить додому. Попроси в нього, будь ласка, за мене пробачення…

Він дістав з кишені синій камінь подорожувань.

— Не скучай, Максиме! — вигукнув Гум-гам, зникаючи.

Прибігши додому й побачивши Рича, Максим узяв кота на руки, почав гладити його, щось шепотіти. Незворушний Рич і вухом не повів. Начебто кілька хвилин тому він не сидів у тісній кишені.

…Старий Митін прикручував до дверей новий замок і зовсім забув, що носить із собою кошеня. Тільки-но Гум-гам сказав своє славнозвісне “р-раз!”, Митін відчув у кишені незвичайний тягар. Він устиг лише випростатися — перед очима в нього майнула жовта блискавка, і якийсь рудий звір побіг східцями вниз. Митін хотів був закричати, покликати дружину, але передумав. Звір скидався на кота, і дружина, певно, не здивувалася б. А пояснити, який зв’язок існує між котом, жовтим кошеням та рудим мамонтом, Митін ніяк не міг.

Він зітхнув, узяв викрутку й знову заходився вставляти замок, раз по раз озираючись через плече й буркочучи: “Чого це діти розбігалися?..”

На всіх сходах того вечора було чути легенькі кроки. На всіх поверхах перед дітьми самі по собі відчинялися двері. У всіх дверях шепотіли, дзвеніли, наспівували, бубоніли, мурмотіли, шелестіли, насвистували замкові щілини:

“Тра-та-та, тра-та-та, починається гра…”

“Там, на третім поверсі, кошенятко сіре…”

“Тринь-бринь-бриньки, гратись нам не ліньки…”

“П’ять та п’ять — іди стрибать…”

“Уві сні ти граєш, а як — і сам не знаєш…”

“Перед тим, як лягти спати, не забудьте політати…”

“Тра-та…”

Ці дзвони, шепотіння, бурмотіння чули ті, для кого співали замкові щілини, ті, перед ким від цього часу самі по собі відчинялися двері, ті, хто прокидається вночі, коли в дворі тужливо загавкає собака чи занявкає на східцях самотнє кошеня…

Ви вмієте гратися в теплоходи? У справжні, звичайно, а не в іграшкові. Ні? Що ж, напевне, ще не всі діти уміють гратися в теплоходи… Максим, Мишко та Сергій теж не вміли, аж поки не здибали Зайчика. Цього хлопчика звати Петьком, а прізвище його — Зайчиков, і він такий білоголовий, пухнастий, що так і кортить звати його Зайчиком.

Зайчик ходив по двору й чіплявся до дітей:

— Я не знаю, що мені робити.

— А що ти хочеш? — спитав його Максим.

— Нічого не хочу, — тихим голосом відповів Зайчик.

Він казав правду. Ще лежачи в ліжку, Зайчик подумав, що сьогодні не хоче нічого. І він никав по кімнатах, відмовившись від сніданку, а бабуся питала: “Чому ти не знаходиш собі місця?” Потім Зайчик блукав по двору і скаржився:

— Я не знаходжу собі місця.

— Я питаю тебе не про місце, — сказав Максим. — У що ти хочеш гратися?

— Ах, гратися… — зітхнув Зайчик. — У теплоходи.

— У теплоходи? — здивувався Мишко. — Як це в теплоходи?

— Ну ясно як. Сідаєш і їдеш…

Зайчик вирішив розповісти, як він учора з мамою й татком катався на теплоході, як виблискувала на сонці річка, як гув гудок: “У-у-у-у”, але побачив чудного чоловіка з блакитним обличчям. Спершу Зайчик навіть злякався, та блакитнолиций підморгнув йому і вигукнув:

— Чудова гра! У теплоходи-хвилеходи! Гарна сьогодні днина…

— Гум-гаме! — Мишко, Сергій і Максим зраділи зустрічі. — Пограємося в теплоходи, Гум-гаме? Он що Еигадав Зайчик.

— Я радий з тобою познайомитися, Зайчику, — привітно мовив Гум-гам. — У таку спеку гратися в теплоходи цікавіше, ніж вилежуватися на хмарині.

Зайчик, звичайно, не зрозумів, як можна вилежуватися на якійсь там хмарині, але йому було приємно, що тепер він знайомий з мандрівником, про котрого весь двір говорив.

А Гум-гам ходив по доріжці, обмірковуючи Зайчикову гру. Він неначе зібрався вже на прогулянку. На ньому був шолом особливої форми — як мексіканський капелюх.

— Вода, вітерець і швидкі теплоходи, — бурмотів Гум-гам під ніс. — Ану, — він підняв руку, — кличте кращих ігрунів, усіх, хто в цю хвилину ріє може жити без теплоходів!

Залунали в дворі голоси:

— Друзі, сюди! Покатаємося на теплоходах.

— Хутчій! Хто ще?

— Тебе не беремо, ти ще маленька. Ось не реви, бабуся додому зажене!

— А ти дуже великий, іди вчи арифметику.

— Ну, всі?

— Гум-гам чекає!

— Хто?

— Гум-гам! Той самий, не бачиш, чи що?

— Гайда, друзі!

Голоси продзвеніли вулицею, полинули над річкою, і з зеленого косогору скотився барвистий клубок бантиків, сукенок, курточок, тюбетейок.

Діти озираються на Гум-гама, підсміюються, перешіптуються:

— Який він блакитний… А капелюх… от сміхота… Це він повідмикав усі двері… Трик-трак — ось так. А хто він? Марсіанин? А я думав… А він зовсім як ти…

— Ану тихіше! — спиняв Максим. — Що тут особливого: людина з космосу… В них усі такі блакитні від загару. Побачите самі, що він уміє! Тільки цур не питати нічого.

— Гум-гам… Гум-гам… Он він який! — шелестять голоси.

Веселий і кумедний, у своєму крислатому капелюсі, він дуже подобається дітям.

— Дехто гадає, що найголовніше для прогулянки на теплоході — це купити квитка, — каже Максим.

— А що ж?

— Найголовніше, — підхопив Гум-гам, — знайти такий теплохід, щоб він умів теплоходитись.

— Сюди! — гукає Зайчик. — Уже близько пристань.

Коло пристані завмер білий теплохід. На палубі жодної людини. День відпочинку для річників — понеділок: усі накаталися у вихідний.

Капітан, який сумовито розглядав палубу, пожвавішав. Він висунувся до пояса з рубки, гукнув до Гум-гама:

— Товаришу вожатий, у вас екскурсія? Куди поїдемо? До бухти Радості чи до Забутої бухти?

Гум-гам здивовано звів брови.

— Екскурсія? Г-гм… — Здавалося, Гум-гам зніяковів, що його прийняли за вожатого. Але вже наступної хвилини він безтурботно махнув рукою: — Це гравенція, капітане, хіба еи не бачите?.. Ми попливемо до будь-якої бухти, куди ви тільки захочете нас одвезти.

— Гравенція, гравенція! — підхопили діти.

— Тоді пливемо до Забутої, -вирішив капітан. — Вахтовий! Посадка!

Діти з Гум-гамом зійшли на палубу.

Капітан увімкнув дизеля. Зашипіла вода. Теплохід плавно відчалив од пристані, коротко й владно прогудівши: “Уу-у!”