Чтение онлайн

6. З появою в Московії Чингісида Кулхана туди перебрався на постійне проживання митрополит Петро. Якщо б Іван Калта належав до роду Рюриковичів, хан Узбек ніколи не дозволив би князеві Калті і митрополиту Петрові, а згодом Феогностові, сконцентрувати в одному місці у чужих руках світську і духовну владу. Ця істина очевидна і не може викликати сумнівів, якщо вважати ханів Золотої Орди розумними людьми.

Зверніть увагу: починаючи з 1325 року (а можливо, й раніше) митрополит Петро надав перевагу Москві перед Володимиром. І це при тому, що Іван Калита, за московськими «казками», був звичайним удільним князем. Виходить, що митрополит за власним бажанням ігнорував Великого баскака і Великого князя, не кажучи вже про хана, що є очевидним абсурдом. Уявіть собі, що, скажімо, завтра Московському патріархові Кирилу більше сподобається Вологодський губернатор і він вирішить перенести патріархію до Вологди. Як ви гадаєте, йому дозволять це зробити.

Отож–бо! Не можна припускати, що влада Золотої Орди була дурною і наївною. Тим більше в часи розквіту держави.

Ось що говорить московська історія:

«Митрополит благословив побудову в Москві кам’яного собору, ім’я якого багатозначно повторяло ім’я головного собору стольного Володимира. Відомо також, що Петро дав князеві Івану гроші, що дало змогу швидко, протягом одного року, завершити будівництво. 14 серпня 1327 року, напередодні престольного празника, собор було урочисто освячено. У його стінах був похований первосвятитель, який помер 21 грудня 1326 року» [50, № 10, с. 8].

З цього факту випливає зовсім не те, чого так хочуть московити. Наочно видно: золотоординський цар, намісник Бога на землі, повелів митрополиту Петрові перебувати при московському князеві Кулхані. І оскільки до дня смерті митрополита не був зведений для нього храм, то митрополит був похований на вулиці. Це незаперечна істина, і не можна огортати її словоблуддям.

Вище ми писали про ханські ярлики, які веліли кожній службовій особі перебувати у суворо визначеному місці. Ось вона, очевидна ханська влада! Кожен службовець держави мав певне місце перебування. І без дозволу хана (царя) не мав права його змінювати. Це аксіома. І для московитів не було винятків.

Після втечі в 1319 році з ханською казною Юрія Московського хан Узбек поставив під підозру усю владну верхівку північних улусів Орди. У зв’язку з цим у Московський улус було відправлено його брата Кулхана разом з Ахмилом, щоб навести лад і покарати винних. Під їх праведний суд потрапили брати втікача Олександр, Борис та Афанасій. Не міг один із братів бути винятком. Після вчинення слідства і суду Кулхан залишився намісником у Московському бунтівному улусі. А оскільки Узбек цілком довіряв своєму братові, то звелів митрополитові Петру перенести свою кафедру під нагляд Кулхана.

Так виглядає історія Московії без винятків і звичайних «доважків брехні».

7. Звертає на себе увагу той факт, що, починаючи з Калти, цілком змінилося ставлення московського князя до золотоординського царя. Це настільки очевидно, що цього навіть не заперечує московська історія. Князь і митрополит з цього періоду безвідмовні, слухняні, віддані ханові. Навіть, здається, змагаються наввипередки, хто краще виконає його повеління чи указ. Особливо це видно з подій у Пскові 1329 року.

У першому томі книги вже писалось, як за вказівкою князя Івана Калти митрополит Феогност в 1329 році відлучив від Церкви і піддав анафемі тверського князя Олександра і всіх жителів Пскова. До цього жахливого випадку в російському православ’ї траплялися відлучення від Церкви окремих людей, але факти відлучення від Церкви мешканців цілого міста мені не відомі. Це явище набуло популярності після псковського інциденту.

Однак цікавий інший аспект питання. Православ’я сповідує не колективну, а суто особисту відповідальність людини перед Богом. І кожен християнин про це знає. Про це знали Іван Калта і Феогност. Чому ж вони вчинили всупереч головному християнському постулатові?

Щоб отримати відповідь на запитання, необхідно пригадати лист Великого хана Гуюка до Папи Інокентія IV, відправлений в кінці 1246 року. Згадайте слова з послання: «Силою Бога всі землі, починаючи від тих, де сходить сонце, і закінчуючи тими, де заходить, подаровані нам. Крім наказу Бога, так ніхто не може нічого зробити… І якщо ви не послухаєте наказу Бога і спротивитеся нашим наказам, то ви станете ворогами».

Московські християни не могли дотримуватися цієї доктрини, бо, згідно з тими ж російськими вигадками, завжди мріяли звільнитися від «ira татарського». Але Іван Калта (Кулхан) був носієм ідеології, викладеної Гуюком у листі до Папи: всі, хто виступав проти ханської влади, виступав одночасно й проти Бога. Ось чому він міг доручати митрополитові відлучати від Церкви всіх гуртом. Саме ця ідеологія колективної відповідальності була головною складовою Яси Чингісхана. Згадайте відповідальність десятка за свою людину і відповідальність сотні за поведінку десятка.

Кулхан (Іван Калита) був вихований саме на цій ідеології. Іншого він не сприймав.

До речі, і митрополит Феогност покірно послухався Кулхана тільки тому, що той походив з роду Чингісидів і мав право говорити на землі від імені Бога. Після походу на Константинополь цей постулат став обов’язковим для російського православ’я. І в цьому випадку робити винятки для московського князя не маємо права.

8. Ще один доказ, який підтверджує походження Івана Калити з роду Чингісхана, є вирішальним. Уже було згадано, що кожен князь–оглан з роду Чингісидів мав особисту родову тамгу, щось на зразок печатки. Усе своє нерухоме майно та худобу кожен хан (цар) позначав своєю тамгою.

В історії збереглося свідчення про те, як за велінням Петра І в московському старовинному храмі зрубували фрески зі стін. Коли Петра І запитали, чи не треба одночасно зрубати портрет царя–Чингісида Бориса Годунова, він наказав портрет не чіпати. Як бачите, всю штукатурку з орнаментом і фресками зрубали і нанесли нову, а портрет залишили.

Сьогодні ми не знайдемо в Москві і, гадаю, у всій Російській імперії старовинного храму з його первинним розписом стін. Здавалося б — неймовірно! У чому ж тут секрет?

Про цю істину московити вважають за краще мовчати. Подивимося, у чому полягає таємниця дивовижного явища.

На території сучасного Московського Кремля до нашого часу збереглися три старовинні собори: Успенський,

Архангельський і Благовіщенський. Собори зведені в різний час, але ще за часів ханської Орди, тобто до династії Романових.

Успенський соборбув головним собором Московського улусу, а пізніше — держави, споруджений за Івана III, в 1472–1479 роках. «У 1481 році найкращий живописець того часу Діонісій з артіллю написав триярусний іконостас та кілька… ікон…, а в 1513–1516 роках собор було прикрашено фресками» [90, с. 8].

Саме в Успенському соборі, після його спорудження, московські князі присягали на вірність ханам (царям) Орди, згодом там вінчали царів на царство, ще пізніше коронували імператорів. Одночасно він служив усипальницею московських митрополитів.

Той самий довідник «Московський Кремль» без жодного збентеження повідомляє:

«Небагато збереглося до наших днів від первісного оздоблення собору: старі ікони замінювали новими… Старовинні фрески в середині XVII століття були збиті» [90, с. 8].