Чтение онлайн

— Ні, пане штурмфюрер, — впевнено відповів Юрко, — моя мати каже правду— до війни в артілі не було комсомольської організації. Мої слова можна підтвердити документально.

— Де є документи?

— У майстерні збереглися довоєнні членські книжки цих робітниць, і там є графа про належність до комсомолу. Належати до комсомолу при більшовиках була велика честь! Туди приймали молодь, віддану Совєтам. І в графі зразу з'являвся відповідний запис.

— Це цікаво, — погодився штурмфюрер. — Я можу бачити ці папери?

— Звичайно, пане штурмфюрер! Він просить принести членські книги вишивальниць, — сказав матері Юрко.

— Будь ласка, — озвалася мати, — я можу показати профспілкові квитки.

Вона внесла із складу продовгуватий ящик, в якому знаходилися документи вишивальниць, поставила його на стіл.

До ящичка підійшов перекладач, мовчки переглянув кілька членських книжок:

— Ця жінка сказала правду! У членських книгах в графі «Належність до комсомолу» — прочерк! Погляньте, пане штурмфюрер, нас ввели в оману.

Штурмфюрер проглянув кілька членських книжок, кинув їх на стіл, наказав перекладачеві:

— Запитайте пана, який склав список, навіщо він нас обманув.

Перекладач повернувся до Підошви:

— Пан штурмфюрер питає пана Підошву, навіщо він подав до жандармерії неправдивий список? У майстерні нема комсомолок, про це свідчать документи.

— Як це нема? — огризнувся Підошва. — Тут всі комсомолки, приховані вороги нового порядку! І вона, — розгніваний Підошва кинув на матір, яка спокійно складала в ящик членські книжки вишивальниць, — співчуває більшовикам! Я всіх наскрізь бачу!

Дівчата нижче опустили голови над шитвом, злякано прислухалися до розмови, а Підошва вів своєї:

— Всі комсомолки! Я сам бачив, як вони на збори ходили! Я тут конюхом працював!

Перекладач зневажливо поглянув на Підошву:

— Чи може пан Підошва довести, що зазначені в списку є комсомолки?

— Так я ж кажу, — розгублено почав Підошва, — вони на збори ходили… Я ж бачив!

— На які збори? — допитувався перекладач, — На комсомольські чи профспілкові?

— Звідки я знаю? — сердито вигукнув Підошва — На збори ходили і все! І всі вони комсомолки! І батьки їх активісти!

Підошва ткнув пучкою в русяву кругловиду дівчину:

— Оце дочка Пантелія Путяти. Він мене розкуркулював, забрав з мого двору пару коней, пару волів, молотарку вивіз! Активіст! І дочка його комсомолка! Тепер сидить ні жива ні мертва! Принишкла, чує, що смаленим пахне! Стріляйте їх усіх без розбору, бо всі вони одним миром мазані! Я їх всіх ненавиджу!

Перекладач байдуже доповів штурмфюреру:

— Пан Підошва не має певних доказів про причетність цих робітниць до комсомолу. Він ненавидить їх, як своїх особистих ворогів.

Фашист з чорними вусиками стенув плечима:

— Дійсно, ми потрапили в досить непевну ситуацію. Але порядок є порядок!

— Пане штурмфюрер, — промовив Юрко, — все це зрозуміло. Люди в нашому селі зводять рахунки за давні кривди. Пан Підошва зазнав великої кривди від більшовиків. Це справді так. Але до чого тут вишивальниці? Ці дівчата, як ви пересвідчилися, не мали ніякого відношення до комсомолу! Це обдаровані художниці. Їх вишиванки до війни отримували золоті медалі на міжнародних виставках! Пан Маєр і пан Зіферт замовили цим дівчатам вигаптувати шовкові вишиванки та блузи.

Фашист з чорними вусиками підійшов до Марини Гуйди, глянув на чоловічу сорочку, вишиту чорною і червоною заполоччю:

— Чудова вишиванка! Скільки вона коштує?

Мати глянула на Юрка:

— Що він питає?

— Пан штурмфюрер хоче знати, скільки коштує.

— За роботу вишивальниця одержує дев'ять кілограмів борошна.

Фашист пильніше приглянувся до вишиванок, до жіночих блуз, запитав:

— Чи можу я придбати собі одну таку блузу? Що для цього потрібно?

— Потрібен дозвіл коменданта Штарка, — стомлено відповіла Берегова.

— Мені треба подарувати своїй матері таку блузку… Моя мати має в Берліні власний магазин. Там можна придбати найкращі галантерейні вироби, а таких вишиванок нема! Пан Розенберг видав постанову про відкриття німецьких фірм на Україні. І такі фірми вже діють. Моя мати з великим задоволенням відкриє філіал своєї фірми у вашому селі. Це буде вигідно. Передай своїй матері,— звернувся до Юрка, — що ми не будемо чіпати ні її, ні цих вишивальниць. Хай вони працюють. Ми, німці, любимо порядок!

Мати дістала з шухляди шовкову блузу, вишиту червоним і чорним виноградом, подала фашисту:

— Я подарую вам цю блузу на згадку про наше знайомство. Я буду рада, коли вона сподобається вашій матері!

Фашист дістав з кишені плитку шоколаду в синій картатій обгортці, поклав на стіл:

— Незабаром ми зустрінемось і про все домовимося. Я радий, що все так скінчилося. Пан Підошва виявився нікчемною і нечесною людиною, він втратив будь-яку довіру.

Фашист підійшов до машини і наказав есесівцям, які тупцювали біля неї:

— Відпустіть арештованих. Вони не є комсомолки. Нас ввели в оману!

На землю почали зіскакувати заплакані дівчата. Серед них Юрко упізнав і свою колишню піонервожату Любу Янко. Мульде підкликав перекладача:

— Поясніть, що я вирішив їх відпустити. За них поручився Юрген Берг. Але вони мусять працювати в цій майстерні. Я приїду і перевірю, як вони виконали мій наказ.

Карателі сіли в машину. Мульде виглянув з кабіни, привітно махнув рукою:

— До зустрічі, Юрген!

Під парканом, як побитий пес, стояв знічений Підошва. Він підступився до Юрка, процідив крізь зуби:

— Сьогодні, хлопче, твоє зверху, а завтра під мою дудку танцюватимеш! Я не забуду нічого.

Машина давно зникла за рогом вулиці, а в майстерні ніхто не озвався жодним словом. Дівчата мовчки вишивали, тримали шовк на відстані, щоб на нього не впала сльоза, яка може залишити пляму. Вишиванки повинні бути чисті, узори на них — веселі, привабливі.

Мати підійшла до дівчат:

— Комендант дав мені десять аусвайсів, я вас оформлю на роботу. Скоріше б тільки поїхали карателі. Як ви до них потрапили? — запитала Любу Янко. — Хіба ж ви були в списках?