Чтение онлайн

Увечері цього ж дня, пройшовши десять годин по патоці Мензале, вони побачили попереду мінарети Порт-Саїда, які стриміли з хвиль, ніби морські боги заклали місто у воді.

— Герасіме, — сказав капітан, підходячи до стерна, — я думаю, треба повідомити власті, узяти якесь підкріплення, може, канонерку, бо інакше, як каже Аднана, дуже небезпечно. Піратів багато, у них на острові є рушниці і навіть гармати, а не тільки ятагани, як у бандитів з Егейського моря.

— Хай вас бог боронить, пане! Не треба говорити ні и ким. Навпаки, ми повинні все зберегти в якомога більшій таємниці. Скажімо, що йдемо, приміром, у Берберу… З піратами або не треба зв'язуватися, або перемогти їх власними силами, хоч би які вони сильні. Гадаєте, у них нема вивідників у портах? Я думаю, вони підкупили й деяких службовців у митницях, у поліції, в конторах портів. Досить нам десь тут обмовитись словом, як на острові не знайдемо нікого. Або втрапимо в пастку.

Це було слушно. Тому в Порт-Саїді капітан зійшов на берег сам і, пильнуючи, щоб не вступити ні з ким до розмови, бо в кожному вбачав піратського вивідника, записав у журналі корабель та екіпаж, заплатив за прохід через канал і за буксир.

На щастя, караван каїків та баркасів був готовий у дорогу. «Сперанца» прибула вчасно, щоб прилаштуватися до нього, інакше довелось би чекати два-три дні, поки набереться інших вітрильників, адже капітанові не дуже з руки самому оплачувати буксир, бо вітрильники не можуть самотужки йти по вузькому каналу, де вітер віє наосліп, а дорогу слід тримати рівно, мов по залізничній колії.

В обід вервечкою рушили на південь, поміж пісків, мов караван верблюдів, і весь чао, поки й запала темрява, подорожні не бачили нічого окрім сумного каналу. Антон згадав, що П'єр копав цей канал і зараз питав себе, де саме.

Настав вечір, але караван ішов далі при світлі електричних прожекторів на буксирі.

— Що то за дерева, пане? — спитав уранці Мігу, показуючи на обрій.

Вершина одного пагорба була оточена рядком гострих кілків, які віддалеки скидалися на пальми дивовижної породи.

Капітан глянув у підзорну трубу, і враз його тіло здригнулося від жаху, хоч він уже не вперше бачив таке.

— Це не дерева, Мігу, а повішені люди!

Всі підійшли ближче, неспроможні повірити, що в одне місце можна зібрати стільки смертей.

— П'ятнадцять! — нарахував Ієремія.

— Ні, сімнадцять! — заперечив плотогон, обізвавшись уперше за сьогоднішній день.

І той, і другий, хоч у них обсипало морозом спини, знову почали рахувати. Раптом Мігу побачив ще одну низку, на другому пагорбі.

— Дивіться! Он ще!

— Що тут було, капітане? — спитав стерновий.

Йому теж доводилось бачити повішених, але ніколи стільки, як сьогодні, — аж страшно.

— Мабуть, піймали банду розбійників, із тих, що грабують каравани.

— А може, це пірати.

— Може, й вони.

У ті роки піратів на Червоному морі було густіше, ніж жаб у ставку.

— Буде небезпечно, дуже небезпечно! — прошепотіла Аднана капітанові, бо повішені нагадали їй можливість зустрічі зі смертю на острові.

Вона бувала на острові Мусара, багато разів ходила туди на кораблі Гусейма і знала, як важко викоренити піратів. Коли одних спіймали й покарали, це не означає, що не залишилось інших. А на тому острові вони почували себе, мов у найнеприступнішій фортеці. Навіть військові кораблі вимушені були обминати його, хоч би скільки гармат і війська вони мали на борту, бо там найбільша перешкода — сила-силенна підводних скель. Нічого не скажеш, Безбородий із своїми поплічниками вибрав зручне місце для кубла. Туди могли підійти лише ті, хто добре знав дорогу.

Вони довго обмірковували, як розтоптати піратське гніздо. Важко сказати, чи боявся хто, усі готові були йти за капітаном, але навряд чи хтось уявляв, що їх чекає.

О десятій годині ранку шхуна була біля пристані Суеца, і перед нею відкривалося Червоне море.

— Герасіме, ходімо разом! — сказав капітан, коли скинули трап. — Усім бути на борту і в розмови ні з ким не встрявати!

За півгодини капітан і стерновий повернулися з носіями-фелахами, які несли дивний вантаж. Лише зблизька всі побачили, що то дві гармати й два лафети. Їх установили на носі біля якорів. Потім принесли бочку пороху і ящики з ядрами.

— Хто був в артилерії? — спитав Герасім.

У той час малі судна, які ходили Червоним морем, ніколи не ризикували виходити в дорогу беззбройні. В Суеці і з протилежного боку, в Баб-ель-Мандебі, на пристанях завжди можна було купити гармати, як сьогодні мовиться, при оказії. Коли небезпека минала, капітани одразу ж їх продавали, і таким чином гармати перекочовували з півночі на південь, а через місяць поверталися зворотним шляхом.

Отже, ніхто в порту не здивувався, побачивши, що «Сперанца» озброюється, і можна було не боятися, що це мулятиме очі котромусь із вивідників. Бракувало гармашів — поклик Герасіма залишився без відповіді. І Ієремія, і Хараламб, і плотогон воювали в піхоті. Тільки Ісмаїл чванькувато заявив, що одного разу йому довелося вистрілити з гармати, теж у сутичці з піратами.

Іншої ради не було, і невдовзі Ісмаїл почав навчання з майбутніми гармашами. Через два дні кожен із членів команди умів зарядити гармату і прицілитись, на превелику гордість кока.

А «Сперанца» тим часом долала Червоне море, готуючись до жорстокої зустрічі.

На сході Червоного моря, між 25-ю і 26-ю паралелями, із хвиль витикається одне з найбезладніших у світі нагромаджень островів, відоме під назвою архіпелаг Шейхарат, який намагаються обминати всі мореплавці. Плетиво коралів, прихованих лише на вершечок під водою, так густо засноване між островами, що крізь нього можуть пройти тільки мешканці моря, а якщо туди заходив корабель, це означало для нього неминучу загибель.

Посеред цієї дивовижної фортеці, зведеної природою, острів Мусара здавався найнеприступнішим редутом. Утворений трьома високими скелями, з'єднаними трьома підводними рифами, він справді скидався на трикутний бастіон, готовий відбити нападника з будь-якого боку.

На цих скелях, твердила Аднана, пірати встановили гармати, біля кожної з них стояв вартовий і стежив у підзорну трубу за морем. Жоден чужак не міг непомітно підійти до цього лігва, по всьому острову швидко здіймалася тривога, і пірати хутко займали бойові позиції — одні біля гармат, інші з рушницями в шанцях, виритих у коралах над берегом.

Хоч би які були відважні й кмітливі люди в екіпажі «Сперанци», пробратися туди вони могли завдяки хитрості, поєднаній з рішучістю перемогти, сповнити обов'язок дружби.

Від Суеца до Шейхарата десь із триста миль, які при попутному вітрі шхуна подолала за тиждень, і 13 жовтня рано-вранці дозорець побачив перші острови, які витикалися за горизонтом.

Капітан весь час хвилювався, його доймали сумніви й надії, а після крику дозорця він відчув, ніби серце зупинилося. П'єр був тут, за кілька миль, і після стількох років чекання, після розшуків в усіх портах Середземного й Егейського морів він за кілька годин зможе обняти його. Але зараз ці години здавалися довшими й важчими, ніж усе чекання досі.