Із Росії з любов'ю
Шрифт:
Отруйне лезо знову заховалося в підошву. Зовні невинну, схожу на клунок стару жінку повантажили у візок. Матіс наглядав за тим, щоб добре закріпити покришку. Потім обернувся до Бонда.
— Сьогодні ви добре попрацювали, друже,— сказав він. — Але вигляд у вас стомлений. Отож повертайтеся до посольства й відпочивайте, тому що вечеряємо ми разом. А найкращий обід — це сам Париж. І для вас я знайду найчарівнішу в ньому дівчину.
Тіло Бонда поступово сковувало щось ніби параліч. Його морозило. Він звів руку, щоб відкинути пасмо волосся з правої брови, та пальці його втратили чутливість і здались йому завбільшки з огірки. Його рука важко впала.
Щось заважало йому дихати. Бонд спробував хапнути повітря широко розкритим ротом. Потім зчепив щелепи і приплющив очі, як це роблять люди, коли хочуть приховати сп'яніння. Крізь опущені вії він ще побачив, як котять до дверей візок. Спробував розплющити очі, чимдуж намагаючись звести їх на Матіса.
— Мені не потрібна дівчина, Рене,— хрипко видушив із себе Бонд. Тепер він щоразу мусив хапати ротом повітря. Його рука сягнула до обличчя. Йому здалося, що Матіс рушив йому назустріч. Коліна в нього підтиналися.
— Я вже маю найчарівнішу...
Бонд поволі обернувся на підборах навколо своєї осі і повалився на килим кольору червоного вина.