Чтение онлайн

поворухнутися.

ченням медика, дивний отвір синюшного кольору.

Однак вставив слово:

Розтин покаже, чи немає в крові хімічних речовин…

— Так, ваше світлосте, ніхто ж не знав, що він ті

— Пограбували?

креслення вдома тримає.

— Сейф відчинений. Але гроші на місці. Начебто ні-

— «Ніхто не знав»! «Ніхто не знав»! Я знав! Тому

чого не забрали…

і охорону велів поставити…

20

21

Матвій Іванович, випускаючи пару навіть із вух, по-

Дійсно, подумав Іполит Вікентійович, і чому ця ді-

валився у своє високе крісло.

вчина такий вплив на всіх має…

Муся не витримала.

— Так Мар’я ж Матвєвна запитали, — ніяковіючи,

Розчахнула двері, швиденько налила в склянку во-

пояснив він.

ди з карафи, підсунула татусеві анісові краплі.

— От через таких добродіїв, як ви, вона зараз

— Випийте, таточку!

у небезпеці! Забагато їй байок розповідаєте. А вона

Генерал поглянув на неї крізь примружене око,

і рада!

скривився.

І до Мусі:

— А ти тут чому? — промовив слабким голосом. —

— Зібралась? Їдьмо на вокзал!

Підслуховувала?

І у двері, де вже маячив вірний лакей:

— Пийте, пийте. До дна! — наказала Муся, трима-

— Аристарху! Закладай фаетон — панночка після

ючи склянку біля його тремтячого підборіддя.

сніданку від’їжджає!

Матвій Іванович слухняно ковтнув останню кра-

— Вас, Матвію Івановичу, на місці злочину чека-

плю, втупився очима в доньку.

ють, — наважився нагадати Іполит.

— Речі зібрала? — тяжко зітхнув. — Прийшла бі-

— Знаю. Дорогою заїдемо, — сердито буркнув той

да — відчиняй ворота…

і був оглушений вигуком «Ура!», котрий цілком по-ар-

Залізний сірник погас.

мійському дзвінко видала Муся, заплескавши при

Муся, усе ще тримаючи склянку біля обличчя гене-

цьому в долоні.

рала, кинула погляд на Іполита, що стояв, витягнув-

І вискочила з кабінету — переодягатися. Тільки за-

шись, мов чапля.

раз згадала, що стоїть перед Іполитом Вікентійови-

— А від чого він помер? — запитала.

чем в самому пеньюарі.

Іполит набрав поважного вигляду, вклонився ге-

Гурчик знову тяжко зітхнув, киваючи услід:

неральській дочці:

— Вимучила мене… Слідчим хоче бути…

— Ми так собі гадаємо, Мар’є Матвєвно, що суб’єкт

— Але ж, шановний Матвію Івановичу, Мар’я Ма-

отруєний безпосередньо через вживання алкоголь-

твєвна дійсно допомогла нам Петьку Шнура впійма-

ного напою, а саме шампанського вина «Blanc de

ти. Якби не її досліди з відбитками ступні в багнюці —

blancs», що означає «біле з білих» і виробляється з ви-

ми б інших доказів і не мали…

нограду сорту «шардоне».

— Авжеж, — не без гордощів відповів генерал Гур-

Іполит Вікентійович у присутності Мусі полюбляв

чик, — розуму в неї палата. Сам дивуюсь. Їй би хлоп-

виглядати освіченим.

цем народитися…

— Та кому ж це ви, шановний пане, доповідь роби-

І, згадавши недавню розмову, насупив брови:

те?! — підстрибнув врятований від серцевого напа-

— Але якщо ти дівицею на світ прийшла — будь ла-

ду генерал Гурчик.

ска, йди заміж. І — ніяких фанаберій!

22

23

Іполит почервонів, клацнув затісними штиблетами

А були зовсім інші речі.

і поспішив відкланятись: мусив чекати внизу, доки ге-

Скажімо, скляна колбочка з графітом, власноруч

нерал з донькою зберуться в дорогу.

наструганим з олівців, віхтик з дрібним піском, пен-

злики різного калібру, пляшечка з сірчаною кисло-

* * *

тою і ще купа пробірок і реторточок, наповнених не-

Зібралися десь по десятій.

відомою рідиною різного кольору, медичні щипці,

Могло бути й раніше, якби Матвій Іванович не

скальпель, обценьки.

вдався до ретельної перевірки Мусиного багажу: до

Окремо варто було б розповісти про набір збіль-

тітки треба їхати «в людському» вигляді.

шувальних скелець, пінцетів і ланцетів, охайно нарі-

Тому її пошита Лизаветою за останнім словом па-

заний стосиками м’який папір, що ним промокають

ризького кутюр’є Поля Пуаре спідниця-брюки негай-

чорнила, і насамкінець — коробка театрального

но була замінена на довгу чорну «дзиґу» і сувору білу

гриму (таємно придбана у клоуна за два рублі асиг-

блузу з високим коміром. Вміст усієї валізи генерал

націями в пересувному цирку-шапіто), який конче

перевірив під гнівне сопіння Мусі, яка не зронила ані

необхідний кожному порядному шпигуну для зміни

слова. Навіть коли, червоніючи і пирхаючи, генерал

зовнішності!

жмутком вкинув туди кілька ненависних корсажів

Промахнувся Матвій Іванович і з супроводом: взя-

і купу іншого непотребу, що повинні носити панянки

ти з собою Лізу Марія Матвіївна навідріз відмови-

вісімнадцяти років. Проте викинув помаду і пудру «По-

лась, мовляв, вона тут татусеві згодиться. А наймати

мпадур».

компаньйонку не було часу, адже генерал квапився

А от «ручну поклажу» перевірити не вдалося —

на місце злочину.

спішив.

Муся побожилася, що сидітиме у вагоні тихо і мирно

А дарма!

до самого Глобино і ніяка наглядачка їй не потрібна.