Чтение онлайн

З-за дерев загриміли, наближаючись, бубни — загін в кілька десятків воїнів прибув на підмогу до тих, що билися. Вожаки слонового стада зупинилися, мовби в нерішучості, люди грізно закричали, розмахуючи списами, і тоді страховища відступили. Вони кинулися до свого третього товариша, який лежав на землі, і, підігнувши ноги, стали обабіч пораненого слона, підсунули під нього бивні і підняли на ноги. Потім, стиснувши пораненого своїми тулубами, велетні потягли його за дерева, випустили, знову підняли і зникли. Кілька мисливців кинулося навздогін, але їх спинив розпорядник полювання.

— Не втече… скоро покинуть… знову розлютуються, — переклав Кідого його слова.

Гамір, що лунав праворуч, усе віддалявся й стихав; битву, очевидно, було виграно. З боку болота, з півночі, показалося кілька мисливців, вони несли два нерухомих тіла. На трьох друзів ніхто не звертав уваги. Негр, етруск і еллін обережно зійшли із скелі в степ, щоб оглянути поле бою. Друзі пішли туди, де була головна частина стада. Продираючись крізь кущі, Кідого раптом злякано відскочив — на зламаній від падіння слонової туші вершині дерева лежав умираючий слон. Кінець його хобота трохи ворушився. Далі дерева були рідші, і між ними видно було сіру купу — це другий слон лежав на череві, з підібганими ногами, з вигнутою горбом спиною. Почувши, що наближаються люди, слон підвів голову.

Довкола його померклих і запалих очей звисли глибокі складки шкіри, що надавали слонові старечого виразу надзвичайної втоми. Велетень похилив голову, спершись на довгі бивні, потім з глухим стуком упав на бік.

Навколо перегукувалися мисливці. Кідого махнув рукою і повернув назад — з півдня показалося знову стадо слонів. Друзі поспішили до скель, але тривога була даремною — це підходили слони, навчені їхніми володарями.

Прив'язані до дерев молоді слони стовбурчили хвости і люто кидалися на людей, намагаючись дістати їх витягнутими хоботами. Погоничі ставили приручених слонів обабіч кожного полоненого слоняти. Стискаючи піймане слоня своїми тілами, слони вели його до селища. Про всякий випадок до шиї і задніх ніг слоняти були прив'язані канати; кожен канат тримали п'ятнадцять мисливців, які йшли спереду й позаду.

Обличчя в людей, стомлені і змарнілі від страшенного напруження, були похмурі. Вже одинадцять нерухомих тіл було покладено на плетені помости на спинах слонів, а люди все ще бігали й шукали в кущах двох товаришів, що десь пропали.

Слонів із спійманими слонятами повели. Мисливці сиділи і лежали на землі, відпочиваючи після бою. Друзі підійшли до розпорядника полювання, і Кідого спитав його, чи не можуть вони чим-небудь допомогти. Розпорядник гнівно подивився на них І грубо сказав:

— Допомогти? Чим ви, чужоземці, можете допомогти? Полювання було важким, ми втратили багато хоробрих людей… Чекайте, де вам наказано, не заважайте нам!

Друзі відійшли до скель і посідали осторонь, боячись посваритися з людьми, від яких залежало все їх майбутнє.

Каві, Пандіон і Кідого лежали, чекаючи, коли їх покличуть, і тихо розмовляли. Сонце сідало, чорні тіні від зубчастих скель просувалися в степ.

— Я не розумію все ж, як це отакі величезні слони не знищують у бою всіх мисливців, — задумливо промовив Каві. — Коли б слони билися завзятіше, вони просто стерли б людей на порох.

— Ти маєш рацію, — озвався Кідого. — Щастя людей у тому, що в слона слабке серце…

— Як це може бути? — здивувався етруск.

— Просто слон не звик битися. Він такий великий і сильний, що на нього ніхто не нападає, йому не загрожує небезпека, і тільки людина насмілюється полювати на нього. Тому сірий велетень не стійкий боєць, його воля легко ламається, і він не витримує довгого бою, якщо не зімне ворога відразу… От буйвол — інша річ. Коли б він був такий великий і розумний, як слон, загинули б усі мисливці…

Каві промугикав щось невиразне, не знаючи, вірити негрові чи ні, але згадав, яку нерішучісь виявляли слони в найважчий момент бою сьогодні у нього на очах, і промовчав.

— У володарів слонів списи зовсім інші, ніж у нас: лезо у вісім пальців завширшки, — втрутився Пандіон. — Яку ж силу треба мати для удару таким списом?

Кідого раптом встав і прислухався. Жодного звуку не доносилося з того боку, де розташувалися мисливці. Золоте від зорі небо швидко померкло.

— Вони пішли і забули про нас! — вигукнув негр і вибіг з-за виступу скелі.

Навкруги все було пусто. Вдалині чулися ледве розбірливі голоси — мисливці пішли в селище, покинувши трьох друзів.

— Ходімо за ними швидше, дорога далека, — заквапився Пандіон, але негр спинив друга.

— Пізно, зараз погасне зоря, і ми в темряві зіб'ємося з дороги, — сказав Кідого. — Краще підождати, поки зійде місяць, це буде скоро.

Каві і Пандіон погодилися і прилягли відпочити.

У непроникній пітьмі завили гієни, тужливо заголосили шакали. Кідого нервувався, часто поглядаючи на схід, де попелястосірий просвіт неба над вершинами дерев провіщав, що незабаром зійде місяць.

— Я не знаю, є тут дикі собаки чи нема, — бурмотів Кідого. — Якщо вони прийдуть, буде біда. Собаки нападають дружно, всією зграєю, і перемагають навіть буйволів…

Небо все світлішало, нарешті скелі, що похмуро чорніли, засріблилися, дерева на степу виділились чорними силуетами. Зійшов місяць.

Міцно стискаючи списи, оглядаючись і прислухаючись, етруск, негр і еллін пішли на південь, уздовж скелястого пасма. Вони поспішали покинути похмуре місце битви, де за кущами і деревами валялися трупи слонів і бенкетували пожирачі падла. Виття позаду затихло, степ мовчав. Здавалося, все навкруги вимерло, — тільки швидка хода подорожніх порушувала нічну тишу.

Кідого старанно обминав густі гаї і чагарникові зарості, що тут і там височіли на степу таємничими чорними горбами. Негр вибирав дорогу посередині відкритих галявин, що біліли між заростями, як озера в лабіринті чорних островів.

Скелясте пасмо повернуло на захід, вузький гай притиснув подорожніх до скель. Кідого звернув праворуч і пішов довгою кам'янистою площинкою, що спускалася на південь. Раптом негр зупинився і, круто повернувшись назад, став прислухатись. Пандіон і Каві насторожилися, але жодного звуку не було чути навкруги. Як і раніше, панувала глибока тиша.

Кідого нерішуче пішов далі, прискорюючи ходу і не відповідаючи на тихі запитання етруска та елліна. Вони пройшли ще тисячу ліктів, і негр знову зупинився. Його очі при місячному світлі тривожно блищали.