Чтение онлайн

— А ці слони степові чи лісові?

— Степові, он подивися сам. — Кідого показав на старого слона, що затримався недалеко від скелі, де сиділи друзі.

Сірий велетень, стоячи по коліна в траві, повернувся прямо до них. Широко розкинуті вуха розчепірились, шкіра їх натягувалася, наче парус, нижні краї обвисали невеликими складками. Слон опустив голову. Від цього руху похилий лоб тварини висунувся наперед, глибокі ями позападали між очима і тім'ям, і вся голова здалася схожою на товсту колону, що тоншала донизу і непомітно переходила в прямовисно опущений хобот. Глибокі поперечні складки, схожі на темні кільця, пересікали хобот на рівних проміжках. Там, де починався він, косо в різні боки і донизу розходилися шкірясті трубки, з яких стирчали, широко розходячись, бивні, дуже товсті і короткі.

— Я не розумію, як ти взнав, що цей слон степовий, — прошепотів Пандіон, уважно оглянувши спокійного старого велетня.

— Бачиш його бивні? Вони не зламані, а стерті. У старого слона вони не ростуть так, як у слона в розквіті сил, і він дуже стер їх, бо вони м'які. В лісового слона не побачиш таких бивнів — вони частіше бувають тонкі й довгі…

Друзі стиха перемовлялися. Час минав. Передні слони зникли за обрієм, уже виднілися не слони, а якась темна смуга.

Ліворуч показалося ще одне велике стадо. На чолі його йшли чотири самці навдивовижу величезні — близько восьми ліктів заввишки. Вони рухалися, похитуючи головами, і довгі, трохи вигнуті бивні то піднімалися, та торкалися трави гострими кінцями.

У стаді було багато слоних, які відрізнялися запалими спинами і великими складками шкіри на боках. За ними, впритул до задніх ніг, невпевнено йшли маленькі слонята, а трохи збоку, весело ступала підросла молодь. Маленькі бивні і вуха, невеликі довгасті голови, великі животи і однакова висота передніх і задніх ніг відрізняли їх від дорослих.

Друзі зрозуміли, що наближається рішучий момент полювання. Маленьким слонам важко було йти болотом, і стадо відхилилося праворуч, вибравшись на твердий грунт між чагарниками і рідкими деревами.

— Чому слон, такий важкий, не грузне в болоті? — знову спитав Пандіон.

— У нього особливі ноги, — почав Кідого, — він…

Оглушливий грім металевих листів і бубнів, нестямні зойки враз розляглися по степу, — у друзів аж дух перехопило від несподіванки.

Слонове стадо в паніці кинулося до болота, але там з трави цепом вискочили люди з бубнами і сурмами. Слони, що йшли попереду, відсахнулися назад, зупинивши напір задніх. Пронизливий трубний рев зляканих слонів, гуркотіння металевих листів, хрускіт гілок, — у цьому пекельному шумі зрідка пробивалися тоненькі, жалісні крики слонят. Тварини заметалися, то збиваючись докупи, то кидаючись врозтіч. У цьому хаосі серед велетнів, що металися туди й сюди, в хмарах густої куряви мелькали люди. Вони не наближались до стада, перебігали, шикувалися і знову били в листи. Поступово друзі зрозуміли, що робили мисливці: вони відбивали молодих слонів від дорослих і відтісняли їх праворуч, у широке гирло сухої долини, що врізалася в скелясте пасмо і була перегороджена смугою дерев. Сірі велетні кинулися на мисливців, щоб розтоптати, розтрощити ворога, який невідомо звідки взявся. Але люди, високо підстрибуючи, на мить зникали в чагарниках і між деревами. Поки розлючені тварини розмахували хоботами, розшукуючи ворога, що сховався від них, з другого боку з'являлися нові лави воїнів, які шалено галасували і гуркотіли металевими листами. Слони кидалися на цих мисливців, і люди знову повторювали той самий маневр, намагаючись відокремити молодих тварин.

Стадо відходило все далі й далі в степ, сірі тіла слонів зникли за деревами, і тільки оглушливий гамір та курява, що високо знімалася, показували місце, де відбувалось полювання.

Приголомшені друзі, вражені безстрашністю і спритністю людей, які уникали нападу розлючених чудовиськ і вперто продовжували свою небезпечну справу, мовчки дивилися на спустілий степ з прим'ятим чагарником і поламаними деревами. Кідого стурбовано хмурився, прислухався і, нарешті, стиха сказав:

— Щось погане… Полювання пішло не так, як треба!

— Звідки ти знаєш це? — здивувався Каві.

— Якщо вони привели нас сюди, значить сподівалися, що стадо піде на схід, прямо від нас. А тепер стадо пішло праворуч. Я вважаю, що це недобре.

— Ходімо туди, — запропонував Пандіон: — назад по уступу, як прийшли.

Кідого недовго роздумував і погодився. В сум'ятті бою їх прихід не мав якогось значення.

Ховаючись за травою й камінням, низько пригнувшись, етруск, еллін і негр пройшли на тисячу ліктів назад, уздовж скелястого пасма, поки не опинилися знову над відкритим місцем рівнин.

Друзі побачили ущелину в скелях, куди мисливцям удалося загнати понад десяток молодих слонів. Люди снували поміж деревами, уміло накидаючи на слонят петлі і прив'язуючи до стовбурів.

Мисливці, озброєні широкими списами, ставши цепом, заступили вихід з долини. Гуркіт і крики лунали в двох тисячах ліктів попереду й праворуч, — там, очевидно, була більша частина стада.

Раптом уривчасті й різкі звуки сурм почулися спереду і ліворуч. Кідого здригнувся.

— Слони нападають, — стиха прошепотів він. Протяжно застогнав один з мисливців, гнівні крики другого пролунали як команда.

У далекому кінці відкритої галявини, там, де від двох крислатих дерев падала великими плямами тінь, друзі помітили рух. Мить — і звідти виринув величезний слон з розчепіреними вухами і витягнутим уперед, як колода, хоботом. Поруч з ним постали ще два таких самих велетні,— Пандіон пізнав страшних вожаків стада. Четвертий у супроводі ще кількох слонів біг позаду. Навперейми слонам вискочили праворуч з кущів мисливці. Вони вклинилися поміж них, на бігу кидаючи в слона, який з'явився останнім, списи. Той несамовито затрубив і кинувся за людьми, які швидко бігли до болота. За ним повернули і решта слонів. Три вожаки, не звертаючи уваги на хитрий маневр людей, які відокремили їх від товаришів, мчали далі до галявини в скелях, мабуть приваблені криками молодих слонів.

— Погано, ох і погано, вожаки вернулися з другого боку… — схвильовано шепотів Кідого, стискаючи до болю руку Пандіона.

— Дивися… дивись, які хоробрі! — вигукнув, забувши про обережність, Каві.

Воїни, які заступили вхід у долину, не здригнулися, не сховались від розлючених страховищ. Вони виступили вперед довгим цепом. Вигоріла низька трава не могла приховати жодного руху людей.

Слон, що біг першим, кинувся прямо в середину цепу мисливців. Двоє з них залишилися на місці, а їх сусіди з обох боків враз стрибнули назустріч чудовиську. Слон притишив біг, високо підняв важкий хобот і з злобним свистом, тупочучи, напав на людей. Не більше десяти ліктів відстані залишалося між хоробрими мисливцями і слоном, коли ті миттю відскочили вбік. І зразу ж коло задніх ніг страховища з'явилося по два чоловіки з кожного боку. Двоє ввіткнули широкі списи в черево тварині, а інші двоє, відхилившись назад, ударили слона по задніх ногах.

Високий свистячий звук вирвався з піднятого хобота вожака. Опустивши його, слон повернув голову праворуч до мисливця, що стояв найближче від нього. Той не встиг чи не зумів ухилитись. Бризнула кров, і три друзі виразно побачили оголені на плечі і боці людини кістки. Поранений впав не ойкнувши, але й велетенський слон важко осів на задні ноги і повільно, боком рушив геть. Мисливці, залишивши його, приєднались до товаришів, які билися з двома іншими вожаками. Ті були розумніші або вже мали досвід у боротьбі з людиною: велетенські страховища кидалися в різні боки, не даючи можливості підкрастись до них ззаду, і задавили трьох мисливців.

У промінні призахідного сонця багровіла курява, що застилала всю ділянку. Слони здавалися величезними чорними баштами, коло підніжжя яких снували безстрашні люди. Вони стрибали, уникаючи довгих іклів, підставляли під хоботи вперті в землю списи, з криками забігали ззаду, відволікаючи нападаючих слонів від товаришів, які б неминуче загинули.

Оскаженілі тварини без упину трубили. Коли вони поверталися головами до скелі, на якій сиділи троє друзів, то здавалися надзвичайно високими; широкі плями розчепірених вух похитувалися над людьми. Збоку слон з опущеною головою здавався нижчим, бивні майже загрібали землю, готові от-от підчепити людину. Пандіон, Кідого і Каві розуміли, що бачать тільки частину бою. Він відбувався і вдалині за деревами, де знаходилося все стадо, і ліворуч на болоті, куди побігли мисливці, відволікаючи четвертого вожака і слонів, які пробилися з ним. Що робилося там, було таємницею для друзів, але вони не могли думати про це — вся їх увага була звернена на кривавий бій.