Чтение онлайн

Ви спитаєте: “А звідки у міжзоряному просторі беруться ті поодинокі атоми речовини, які виступають потім центрами кристалізації світла?”. Окремі атоми завжди наявні у міжзоряному просторі. Так за даними голландського фізика Ван де Хюдста з ядра нашої Галактики відбувається потужне витікання атомів водню зі швидкістю близько п’ятдесяти кілометрів на секунду. Потужність витікання така, що за мільйони років в усіх напрямках може бути викинута маса близько сотень тисяч мас Сонця. Одне тільки наше Сонце за добу зменшує свою масу за рахунок випромінювання на триста шістдесят мільярдів тонн!

Отже, лише в нашій Галактиці щодоби перетворюється на речовину енергія, еквівалентна мільярдам тонн зоряної речовини…

На багато які роздуми наводить лист цієї вдумливої людини, котра, перш ніж написати його, напевне прочитати немало книжок.

Ранок випав чудовий. Анінайменшого вітерця. Море спокійно погойдувалось. Перші промені сонця підмалювали краєчки хмар у золотий колір.

Човен плив по спокійній воді майже безшелесно. Тихо поскрипували кочети.

У човні було троє: професор-іхтіолог Поляков, бухгалтер Никодимов та інженер Берданов. Вони любили плавати під водою Це захоплення й рибальство зблизили їх.

Коли човен відплив від берега, залишивши далеко позаду поодиноких купальників, Берданов одягнув маску. Він натяг на ноги темно-зелені ласти, взяв у руки рушницю і, намагаючись не зчиняти шуму, спустився в воду. Друзям було видно, як упевнено він тримається під водою. Ось він помітив здобич і зник у глибині. Минуло декілька секунд, і Берданов з’явився на поверхні, тримаючи в руках забиту кефаль. Він кинув рибу через борт і, залізши в човен, зняв маску.

— Великий косяк кефалі. Пішов туди, — він показав рукою у відкрите море.

Налягли на весла Десь далеко в небі почувся характерний звук реактивного літака. Всі троє, мов по команді, глянули вгору, але нічого не побачили

— Де ж він? — здивувався Берданов, прислухаючись до свисту реактивних двигунів, що все наростав.

— Бачу! — зрадів Никодимов, показуючи рукою в небо. — Дивіться туди, лівіше!

Справді, в небі показалась невелика срібна цятка. Вона поступово збільшувалась. Скоро можна було розрізнити обриси літака. Він швидко знижувався Літак дивної форми, з довгими трикутними крилами падав хвостом уперед. З двигунів, розташованих у фюзеляжі, зрідка вилітали клуби диму. Почулось кілька різких вихлопів.

— Катастрофа! — вигукнув Никодимов, підхоплюючись на ноги. Від різкого поштовху човен захитався. — Він падає просто на нас!

Це враження виявилось обманливим. Літак знаходився над морем досить далеко від човна. Він наблизився до поверхні води і на мить завмер у повітрі. Очевидно, екіпаж літака намагався витиснути з двигунів усю їхню потужність, щоб запобігти катастрофі. Двигуни відчайдушно ревли, спінюючи струменями вихлопних газів гладеньку поверхню моря. Вода фонтанами злітала й розсипалася на всі боки. Здавалося, море кипить навколо повітряного гіганта. Тепер над поверхнею води було видно лише половину його велетенського фюзеляжу.

Зненацька на літаку заревла сирена. Одразу ж припинили роботу двигуни, і літак пірнув у воду. Море, ліниво хлюпнувши білими гребенями високих хвиль, проковтнуло його. На поверхні зосталось лише гігантське коло білої піни, що, мов саваном, накрила місце катастрофи.

— Мерщій туди! — заспішив Поляков. — Треба рятувати екіпаж. Можливо, вони зуміють залишити літак!

Човен помчав уперед. Від місця загибелі літака друзів відокремлювало декілька кілометрів. Сидячи на кормі, Поляков уважно вдивлявся в далечінь, намагаючись помітити на поверхні людей. Але марно! Лише кілька разів підряд море знову спінилось: з-під води виривались бульбашки повітря.

— Дивно. Дуже дивно… — пробурмотів Поляков.

— Що саме? — спитав Берданов.

— Мене вразив незвичайний вигляд затонулого літака. До самого хвоста трикутне крило. Небачені розміри. Величезна потужність двигунів, які тримали його вертикально над водою. Ця дивна посадка хвостом уперед…

— Посадка? — перепитав Никодимов. — Але ж він упав, а не робив посадку.

— Можливо. А може, й ні. Був би я фантастом, я сказав би, що це не літак…

— А що ж?

— Швидше він схожий на космічний ракетоплан. І зроблений він, я гадаю, не в нас, на земній кулі, а на іншій планеті. Можливо, на Марсі…

Човен підійшов до місця, де впав літак, лише хвилин через сорок. Усі понагинались через борт, уважно вдивляючись у воду. Двигуни літака здійняли хмари мулу, піску і шматків водоростей. Де-не-де на поверхні погойдувались прозоро-голубі медузи й оглушені рибини.

— Нічого не бачу, — розчаровано сказав Берданов, оглядаючись по боках. — Ні літака, ні людей.

— Доведеться пірнати, — мовив Поляков. — Можливо, внизу що-небудь побачимо.

Він швидко натяг маску, рушницю і занурився в воду.

Далеко внизу крізь каламутну товщу води просвічували темні валуни дна. Вгорі, зовсім поряд, бовваніло червоне днище човна і частина зануреної в воду лопаті весла. Поверхня води здавалася срібною, вона відбивала занурені в воду предмети, мов дзеркало.

Просто перед собою Поляков побачив самотню велику кефаль. Здавалося, що рибина зовсім не рухала плавцями і воднораз пливла досить швидко, зрідка змінюючи напрямок.

Раптом кефаль кинулася спочатку вправо, потім вліво і пірнула вглиб. Слідом за нею дуже швидко промчало велике чорне тіло. На спині цього гіганта, що проплив зовсім поряд, Поляков устиг помітити високий вертикальний плавець.

“Акула!” — промайнуло в його голові.

Хижачка кинулась навздогін кефалі і тут же догнала її. Поляков побачив, як на мить розкрилась і стулилась її здоровенна паща. Все сталося за якісь частки секунди. Кров похолола в його жилах, коли риба повернулась до нього мордою. Акула-молот! Один з найбільших підводних хижаків! Чи ж йому, іхтіологові, не впізнати її!.. Від голови в обидва боки йшов характерний горизонтальний виступ. Позад голови на тулубі двоє великих вирячених очей. Зненацька вони спалахнули зеленкуватим котячим світлом. Жах охопив Полякова. Відчайдушно перебираючи ластами, він метнувся до поверхні.

Задихаючись, не в змозі вимовити й слова, він тільки показував рукою у воду Берданову й Никодимову, які тягли його в човен.

— Акула-молот! — не сказав, а видихнув він, зриваючи маску.

— Не може бути! Вони не водяться в Чорному морі! — встиг тільки крикнути Берданов, як на поверхні води, поряд з човном, з’явився гострий плавець і частина спини гігантської риби.

Наляканий Никодимов відсахнувся до другого борту. Човен дуже загойдався. Акула зробила навколо нього коло, потім друге, третє…