Классическая проза

В теперішньому вікові європейські літератури почали скидати з себе тяжку і негарну одежу клясицизму і романтизму, почали освіжати себе народними красками. Німецький писатель Ауербах написав кілька книжок повістей з народного життя; Беранже своїми піснями вніс у французьку літературу народний дух. Скрізь…

Ці «Записки» – моє улюблене дітище; святий Бонавентура виклопотав у неба дозволу продовжувати писати після смерті; я не сподіваюся на таку милість, але хотів би повстати з домовини в час привидів хоча б для того, щоб вичитати гранки. Втім, коли я увійду до сім’ї туговухих пожильців могил і Вічність наглухо…

Турците напуснаха Елена скоро, но нам се не връща там. Оживя ни страхът на сърцето. Сега да ти не разказвам къде се скитахме и губихме цяла година. То тегло, тегло. Всичкият свят се радва, България се освободила, само ние сме слисани, станали като гламави от сиромашия и кахър. Най-после намислюваме с…

Най-после бурята като че ли попремина. Все още валеше — слаб дъжд, носен от вятъра, мътен и сив. Отново запалих мотора. Там някъде далече на запад в гъстата маса на облаците навярно се беше отворило малко прозорче, защото асфалтът порозовя. Потеглих бавно по стръмнината, след това постепенно усилих хода.…

Після гетьмана Юрія Хмельницького на Українї стали два гетьмани. На східній Українї, на чорній раді в Ніжині 1668 року, козаки й народ вибрали гетьманом Івана Бруховецького, на західній Українї, в Корсунї, козацька старшина настановила гетьманом Павла Тетерю. Од того часу Україна роздїлилась на дві половини…

Громовик ухопив своєю гарячою, як огонь, рукою білу руку Зірниці й поцілував гарячими устами. В синьому небі блиснули срібні блискавки і погасли. Грім загримів стиха, неначе веселенький сміх розлігся в хмарах. Зірниця глянула на чорні Громовикові кучері, на блискучі очі і сказала: – Я тебе люблю, але…

Як було бабі Парасці п'ятедесят шість рік, помер її чоловік Омелько Гришенко, і помер не вдома, а в Василькові. Гришенкова оселя була коло самого вигону, край села, а за широким вигоном був панський лісок, що тягся на верству смужкою вподовж села аж до річки. Саме проти Омелькової оселі в лісі стояла…

Саме на покрову ввечері в дев'ятій годині сиджу я край вікна й п'ю чай. Коли чую, по Владимирській вулиці загуркотіли вози пожежної команди. Гуркіт був такий здоровий, що аж поміст двигтів під ногами. В темному вікні блискали й миготіли мідні лиснючі каски на головах пожежних, котрі стояли рядками зверху…

(присв'ячено Б.А.М.) Давно колись, у Овручеві, коли знаєте, народивсь хлопчик Остап і, як тільки став він на свої ніжки, зараз пішов по Овручеві, подививсь усюди – та й каже: «Ге-ге! Погано жити людям у Овручі! Треба б сьому лиху запобігти!» Бо тоді, бачте, набігала на Вкраїну усяка невіра – турки,…

– Яких же я людей бачу? – одказує Кармель. – Багатих та вбогих. – З якими ти людьми, сину, подругуєш? – пита мати. – Мої друзі – вбогі бідолахи, – говорить Кармель, – от мої друзі! Ну, мати вже зараз думає, що його хто-небудь з багачів обидив або скривдив, і зараз випитує: «Моє ти сердечко миле,…

I Старий Якименко оженив сина та таку-то вже невiсточку собi взяв, що й не сказати! Бiлолиця, гарна й весела, а прудка, як зайчик; i в хатi й на дворi в'ється, порядкує, господарює, i спiває, i смiється, аж геть чутно її голосок дзвенячий. Аби на свiт благословилось, уже вона й прокинулась, як рання…

– А зараз беріть свій чай, – сказала вона, – і я розповім вам, чим займалася я. Я була з візитом у Вілсонів; і страшенно шкода, Гілберте, що ти не поїхав зі мною, бо там була Еліза Мілворд! – Та ну! І що з нею? – О нічого! Я не збираюся розповідати тобі про неї, скажу лишень, що це гарнюня смішна…

І Давня то давнина, а наче вчора діялось. Молоді літа – сказано: шо замолоду чуєш або бачиш, до кінця воно тобі привиджується. Стара бабуся, було, розказує нам, дівчаткам, прядучи вовну, а ми, звісно, наче тобі душею всяке слово вбачаємо, як то колись було на світі, якії дива творилися колись-то.…

I Розкажу вам про Якова Харченка, якого він смутку набравсь у Хмелинцях, залицяючись до Коханівни. Приходимо ми з ним у неділю під те село. Сонечко вже низенько. Мій парубок, дивлюсь, ніби почав приставати. Примічаю мовчки… придержав, знаєте, ходу, – примічаю: зробився мій парубок зовсім другий…

I Як помер наш батько, – нехай йому земля пером! – оставив нам дев'ять пар волів полових, хороших. Нас було три брати; я – найменший, хлопчиком після батька остався. Середній одруживсь і покинув чумацтво. Мати дуже просила: «Покинь, сину, чумакувати; я тепер нещаслива у світі, – хоч ти мене трохи…

І Було нас у батька три дочки, – я найстарша. А був наш батько такий-то грізний! Вряди-годи пустить на вулицю погуляти з дівчатами. – Нікчемний той рід жіночий, – каже, – все б їм гуляти! Гуляють та цокочуть, як ті сороки. – Хіба ж ти й сам не гуляв зроду, Йване? – скажуть мати. – А я зроду…

Скинула дівчина очима… Як побачила – стрепенулася, здивувалась, злякалася. – Звідки ви? До кого? Чого ви? – запитує. – Як сильне ви ридали! – одказав. Нічого не прибрав більш їй одмовити. Вона як заридає знову! – Боже мій милий: – скрикнула, – це вже не первий отак я вечір ридаю. Світ вже мені…

І Старий наш пан, покійник, недобрий був! Не тим би згадувати, да луччим ні за що. У нас через річку хутір козачий вільний, то й козаки його стереглись, як огню, і обходили, бо тяжко їх кривдив. А що вже ми, кріпаки, натерпілись од його, то нехай Господь боронить всякого хрещеного чоловіка! Було,…