Чтение онлайн

Кідого щоразу відбувався непевними обіцянками — він не міг покинути Пандіона. Після цих розмов негр годинами просиджував біля постелі друга, його мучили сумніви, і він усе питав себе: коли ж хворий почне одужувати? За порадою Каві, Пандіона в години, коли починала спадати спека, виносили з хатини і клали біля входу. Та й це мало допомогло. Пандіон оживлявся тільки тоді, коли йшов дощ, — гуркотіння грому і рев зливи примушували хворого підводитися на лікті і прислухатись, неначе в цих звуках він уловлював невідомі іншим поклики. Каві запросив двох місцевих знахарів. Вони обкурили хворого їдким димом трав, закопали в землю горщик з якимось корінням, але й після цього молодий еллін не почував себе краще.

Одного разу, коли Пандіон лежав біля хатини і Каві ліниво одганяв від нього маленькою гілочкою мух, що з дзижчанням літали, до них підійшла дівчина в синьому плащі. Це була Ірума, дочка кращого мисливця в селищі, та, що звернула увагу на Пандіона ще в перший день, коли прийшли подорожні.

Дівчина висунула з-під плаша тонку руку, що задзвеніла браслетами, — в ній була невеличка плетена торбинка. Ірума сунула її Каві,— етруск уже навчився трохи розуміти тубільців, — і пояснила, що це чарівні горіхи із західних лісів, які повинні вилікувати хворого. Дівчина намагалася розтлумачити етруску, як приготувати з них ліки, та Каві нічого не зрозумів. Збентежена Ірума похилила голову, але зараз же знову пожвавішала, попросила етруска дати їй плоский камінь, яким дрібнили зерна, і принести чашку з водою. Етруск, мурмочучи собі щось під ніс, пішов у хатину. Дівчина оглянулася навкруги і стала навколішки в головах хворого, вглядаючись у його обличчя. Маленька рука лягла на лоб Пандіону. Почулися важкі кроки Каві, і дівчина швидко відсмикнула руку.

Вона висипала з торбинки горіхи, схожі на каштани, порозбивала їх, розтерла ядерця на камені і перетворила в рідку кашку, змішавши її з молоком, принесеним Кідого, який щойно прийшов. Негр, як тільки побачив горіхи, радісно скрикнув і весело застрибав навколо похмурого етруска.

Кідого пояснив здивованому Каві, що в західних лісах і в лісах його батьківщини росте невелике струнке дерево. Гілки дерева поступово укорочуються до його вершини, тому воно здається загостреним догори.[92] На ньому зростає безліч горіхів, що мають чудову властивість зціляти хворих, повертати сили знеможеним, знищувати втому і робити веселими та радісними здорових.

Дівчина нагодувала хворого кашкою з чарівних горіхів, потім усі троє посідали біля постелі і терпляче стали чекати. Минуло кілька хвилин. Слабке дихання Пандіона зробилося сильним і розміреним, шкіра на запалих щоках порожевіла. Етруск враз повеселів. Він, як зачарований, стежив, як діють на хворого таємничі ліки. Ось молодий еллін голосно зітхнув і раптом, розплющивши очі, підвівся й сів.

Пандіон побіжно глянув сонячними очима на етруска й Кідого і потім прямо у вічі дівчині, і погляд його завмер. Молодий еллін вражено дивився на обличчя кольору темної бронзи з надзвичайно гладенькою, якоюсь дуже живою шкірою.

Трохи спущені внутрішні кутики довгастих очей пересікалися біля перенісся маленькими зморщечками, повними лукавства. Крізь примружені повіки поблискували білі й чисті білки, ніздрі широкого, але правильного носа нервово роздувалися, товстуваті яскраві губи відверто й соромливо посміхались, відкриваючи перлистий ряд великих зубів. Усе її кругле обличчя було таке сповнене задирливого і ніжного лукавства, веселої гри юного життя, що Пандіон мимоволі посміхнувся. І відразу золотаві очі молодого елліна, що за хвилину перед тим були тьмяні й байдужі, засяяли і заіскрилися. Зніяковіла Ірума опустила повіки і відвернулась.

Вражені друзі дуже зраділи — вперше після фатального дня битви з носорогом їх друг посміхнувся. Було цілком очевидно, що дивовижні горіхи чарівно подіяли на нього. Пандіон сидів і жадібно розпитував товаришів про всі події, що сталися від дня, коли його було поранено, перебиваючи їхні пояснення швидкими запитаннями; він був схожий на сп'янілу від чогось людину.

Ірума поспіхом пішла, пообіцявши прийти надвечір довідатись про здоров'я юнака. Пандіон багато і з задоволенням їв та все розпитував. Однак перед вечером ліки вже перестали діяти на нього, життя знову почало згасати і знов дрімлива байдужість охопила молодого елліна.

Пандіон лежав у хатині. Етруск і негр радилися, чи треба знову дати йому чарівних горіхів, і вирішили спитати про це Іруму.

Дівчина прийшла в супроводі батька — високого атлета з рубцями від лев'ячих кігтів на плечах і грудях. Батько й дочка довго радилися, кілька разів мисливець зневажливо одмахувався від дівчини, сердито трясучи головою, потім голосно розреготався і злегка вдарив її по спині. Ірума досадливо знизала плечима і підійшла до друзів.

— Батько сказав — багато горіхів давати не можна, — пояснила вона негрові, певно вважаючи його більш близьким другом хворого. — Горіхи треба давати один раз в середині дня, щоб хворий добре їв…

Кідого відповів, що знає, як діють ці горіхи, і робитиме так, як йому сказано.

Батько дівчини подивився на хворого, похитав головою і сказав дочці кілька слів, незрозумілих ні Каві, ні Кідого. Ірума раптом стала чимсь схожою на велику роздратовану кішку — так заблищали в неї очі. Верхня губа трохи піднялася, показавши край зубів. Мисливець добродушно посміхнувся, махнув рукою і вийшов з хатини. Дівчина схилилася над Пандіоном і довго придивлялась до його обличчя, потім, немов спохватившись, теж пішла до виходу.

— Завтра ввечері я лікуватиму його сама за звичаєм нашого народу, — рішуче сказала вона перед відходом. — Здавна жінки так лікують у нас хворих або поранених. Твого друга покинула душа радості — без неї ні одна людина не захоче жити. Треба повернути її!

Кідого, подумавши над словами дівчини, вирішив, що Ірума права. Пандіон після всіх пережитих зворушень справді втратив інтерес до життя. Щось у ньому надломилося. Але спосіб лікування, про який говорила Ірума, негр так і не зміг збагнути, як не ламав собі голову. Нічого не придумавши, він ліг спати.

На другий день Кідого знову нагодував друга кашкою з горіхів. Пандіон так само сидів, розмовляв і, на радість друзів, їв з великим апетитом. Молодий еллін весь час поглядав туди й сюди і, нарешті, спитав про вчорашню дівчину. Кідого зробив веселу гримасу, підморгнув етруску і попередив Пандіона, що сьогодні ввечері ця дівчина лікуватиме його таємничим, нікому не відомим способом. Пандіон спочатку зацікавився, а потім, видно, коли горіхи перестали діяти, його знову охопила апатія. Та все ж і Каві і Кідого бачили, що вигляд хворого за ці два дні значно покращав. Їх молодий друг ворушився частіше і дихав глибше, ніж звичайно.

Коли сонце вже схилилося до заходу, у селищі, як звичайно, запалали біля хатин вогнища, від яких несло їдким запахом хмизу, що горів потріскуючи, монотонно і глухо застукотіли великі ступки, в них жінки товкли для їжі дрібні зерна якоїсь вирощуваної тут рослини.[93]

Чорною кашею з цих зерен із приправою з молока й масла годувалися тут усі жителі.

Присмерк швидко перетворився в ніч. Раптом у затихлому селищі глухо протарабанив бубон. Гомінка юрба молоді наблизилася до хатини трьох друзів. Попереду йшли четверо дівчат з факелами, оточуючи двох зігнутих старих жінок в широких темних плащах. Юнаки підхопили хворого і при гучних криках юрби понесли його на другий край селища, що прилягав до розчищеного узлісся.