Восьмой гном
Шрифт:
Джексон подивився на неї. «Чому?»
«Курт не довіряв росіянам», — сказала вона. «Він зневажав їх».
«Я думав, ви сказали, що він комуніст».
«Найдивніший тип комуніста, мій сину, — сказав Оппенгеймер і сухо додав, — але мій син дуже дивний у багатьох питаннях. Деякі з його особливостей ми записали в своєрідному досьє, яке склали для вас. Є кілька фотографій — я думаю, вже трохи старі. Напевно, Курт дуже змінився».
Оппенгеймер кивнув своїй доньці, яка підійшла до столу, де лежала коробка з сигарами, відкрила шухляду й витягла звідти товстий конверт, який простягла Джексону.
«У нього вже є?» — запитав Оппенгеймер.
"Так."
— Ваш гонорар теж там, містере Джексон: тисяча п’ятсот доларів. Правильно?»
"Так."
«Я мушу вибачитися за ті досить дурні кодові фрази, на яких я наполягав, але ми дізналися, що тут є багато шахраїв — переважно американців. Ми б не хотіли, щоб гроші потрапили в чужі руки?»
"Немає."
«Мабуть, через це ти почуваєшся трохи дурним, усе те лу, лу, лу-інг».
"Трохи."
На той час Джексон виявив, що сліпий говорить двома видами англійської. Одна була майже свіжою формою балаканини, яка мала лише легкий акцент. Оппенгеймер використовував це, можливо, несвідомо, коли брав участь у своєму досить жорсткому персифляжі, який був чимось схожим на стьоб комівояжера. Але коли сліпий хотів висловити думку чи щось з’ясувати, акцент ставав сильнішим, коли він вбивав свої іменники та дієслова у більш формальну структуру.
Його акцент був досить сильним, коли він запитав Джексона: «Як ви думаєте, коли ви можете прибути до Німеччини?»
«Приблизно через місяць», — сказав Джексон. «Спочатку я поїду до Вашингтона. Там є люди, які можуть бути корисними. Після цього, якщо я не зможу зайняти місце в літаку, я сіду з Нью-Йорка першим човном, яким зможу».
«Моя донька поїде до Франкфурта відразу після моєї операції, через два тижні. Це означає, що вона прибуде до Німеччини приблизно в той самий час, що й ви. Адреса, де вона буде проживати, є в конверті, який ми вам дали. Я пропоную вам зв'язатися з нею. Я впевнений, що вона може бути дуже корисною».
Джексон витріщився на віддалену жінку з серйозним обличчям, яка нерухомо сиділа в кріслі з прямою спинкою, опустивши очі.
«Так, — сказав він, намагаючись приховати здивування в голосі, — я впевнений, що вона може бути».
OceanofPDF.com
4
Уже стемніло, коли Джексон дав чайові чверті мексиканському служителю за те, що він привіз «Плімут». Він сів за кермо і почав обдурювати радіоприймач, намагаючись знайти щось, окрім різкого, трохи нетонального гурту маріачі, на який налаштувався черговий. Джексон ледь не зупинився на станції Сан-Дієго, коли чоловік вийшов із залу. shadows, швидко сів у машину, зачинив двері та сказав: «Давай трохи покрутимося».
Акцент цього чоловіка був десь з Англії; «Мабуть, Лондон», — подумав Джексон. Повернувшись, щоб поглянути на нього, Джексон дозволив своїй лівій руці ковзнути з колін між сидінням і дверима, де стояв кріплення шин. Коли він знайшов це, він запитав: «Куди?»
— Куди завгодно, — відповів чоловік і трохи помахав чимось, що тицьнуло тканину правої кишені його піджака.
«Знаєш, що у мене в лівій руці?» – сказав Джексон.
"Що?"
«Придбав мені праску для шин. Тож якщо це не пістолет у твоїй кишені, тобі краще стежити за колінною чашечкою».
Чоловік посміхнувся і вийняв руку з кишені. Воно було порожнє. «Без пістолета», — сказав він. «Давайте поговоримо про цього гнилого маленького гнома».
— Гаразд, — сказав Джексон. Він відпустив кріплення шини, переконавшись, що воно щось застукотіло, і завів двигун. Він доїхав до кінця алеї і повернув праворуч на вулицю. Дійшовши до першого ліхтаря, він зупинився й припаркувався під ним.
«На цьому обертання закінчується», — сказав Джексон. — А тепер розкажи мені про нього, гнилого маленького гнома.
Чоловік подивився на вуличний ліхтар, а потім на Джексона. Він був приблизно такого ж віку, як Джексон, можливо, на чотири чи навіть п’ять років старший. На ньому був твідовий піджак із чорним перцем, пом’яті фланелеві штани, біла сорочка й темна краватка. У нього було худе обличчя, яке просто не було виснаженим. Його каштанове волосся можна було б підстригти, але вуса, які він носив під гострим носом, здавалися добре доглянутими. На його підборідді було занадто багато кісток.
"Ми знайшли його в Каїрі", - сказав чоловік.
«Плоскару».
Чоловік кивнув і знову посміхнувся. «Старий Нік».
«Під час війни».
"Це вірно. Ми підписали його».
«Хто його підписав?»
«Моя стара фірма».
"І хто ти?"
«Бейкер-Бейтс. Гілберт Бейкер-Бейтс».
«Через дефіс».
— Правильно, — сказав Бейкер-Бейтс і засунув ліву руку в кишеню піджака. Вийшов з пачкою сигарет. Lucky Strikes. Він запропонував їх Джексону, який відмовився, похитавши головою. Бейкер-Бейтс запалив собі одну запальничкою часів війни Zippo сіро-оливкового кольору.
«Це, мабуть, тягар, цей дефіс», — сказав Джексон.
«Я вже не дуже цього помічаю».
«Якою була стара фірма в Каїрі — SOE?»
«Мало ймовірно».
"Інший?"
Бейкер-Бейтс кивнув і випустив дим.
«Що тобі хотілося від гнома?»
Бейкер-Бейтс почекав, поки повз проїде машина. Автомобіль являв собою стандартне купе Ford 1938 року випуску з видутим глушником. У ньому було двоє чоловіків, мексиканців. Бейкер-Бейтс витріщився на них, коли вони наближалися до «Плімута», сповільнилися й помчали.
«Одного разу в Бухаресті він виконував для нас кілька дивних робіт. Коли я знайшов його в Каїрі, він помирав з голоду, живучи за рахунок якогось гіппо, якого він вишикував. Ну, ми знову взялися за нього; дав йому ванну; провів його через дивний курс Алекса — здебільшого шифрування; а потім скинув його та кулака назад до Румунії з двадцятьма клятими тисячами золота».
"Долари?"
«Фунтів, хлопче, фунтів. Золоті соверени, хоча, слава Богу, вони були ваші, а не наші».
"Шахта?"
«OSS. Складаємо разом; вони заплатили за це. Ваші хлопці хотіли двох речей: по-перше, інформації про те, наскільки добре попрацювали ваші бомби на нафтопереробних заводах у Плоешті, а по-друге, як румуни зберігали ваших пілотів, яких вони збили. Ми б узяли будь-що інше, що гном міг би зняти, і відправили б назад. Плюс будь-які біди, які він міг створити. Ось для чого було золото».
— Ви скинули його на парашуті, га?
«Правильно».
«Це, мабуть, було видовище».
Бейкер-Бейтс байдуже знизав плечима.