Чтение онлайн

Було близько сьомої. Я почув як повертається ключ у вхідних дверях квартири і розгубився. Підірвався з крісла, сховався за ним. До кімнати зайшла Авері, яка розмовляла по мобільному телефону, вона розповідала своєму співрозмовнику, що сьогодні звільнилася з роботи раніше і готова піти гуляти з ним через годинку. Очевидно, то був її хлопець чи друг, але в моєму досьє на Авері Січник не зазначалися жодні друзі чи хлопці, що зазвичай, як казав Нелл, обов’язково прописується. Дівчина закінчила розмову, кинула телефон собі на ліжко. Вона почала говорити сама з собою, питала що їй краще одягнути, якими парфумами скористатися, яку зачіску зробити. Усе вказувало на те, що Авері готувалася до побачення. Я одним оком спостерігав за нею: вона метушилася, сама від себе ніяковіла. Напевно, той хлопець їй дуже подобався, але чому ж про нього нічого не говорилося в досьє, не міг збагнути.

Раптом дівчина стихла, поглянула на рамку з фото, яку я розглядав. Вона пильно вдивилася в неї. Я здогадався, що їй не сподобалося, як саме рамка стоїть– я не правильно поставив її на місце, на якісь сім-вісім сантиметрів ліворуч від початкового положення. Авері щось запідозрила, веселий настрій змінився на протилежний. Вона, стоячи на одному місці, прискіпливо оглянула кімнату, задумалась. Або та фотографія була дуже важливою, або в неї така гарна пам’ять, проте ще не бачив, щоб людина помічала такі дрібниці.

Я не знав, що робити – здивувати своєю появою зараз чи дочекатися, поки вона залишить кімнату, потім вийти з її квартири і постукати знову у двері – зробити вигляд, ніби я тут ніколи не був, ніколи не бачив Авері, маю до цієї дівчини дуже важливу нагальну справу. Я обрав варіант номер два, але в житті не все йде за планом! Коли блакитноока перестала стояти на одному місці, заспокоїлась і, скоріше всього, подумала, що це вона колись ненароком зачепила фоторамку, Авері пішла до ванної кімнати. Я почув як вона зачинила двері вбиральні і вирішив втілити свій план у життя. Я вийшов зі своєї схованки. Щойно дійшов до вхідних дверей, як почув музику, що линула від мобільного дівчини – їй хтось телефонував – чорнявка прожогом вибігла з ванної кімнати. Вона зробила крок і завмерла.

Вбиральня в цій квартирі розташована таким чином, що коли виходиш з неї, перше що бачиш – вхідні двері. А біля вхідних дверей у той момент стояв я. Не пройшло й двох секунд, як Авері кинулася до мобільного, аби повідомити того, хто їй дзвонив, що її потрібно рятувати від незнайомця, який знаходився у помешканні. Я не пас задніх: дістався телефону, що лежав на її ліжку раніше, схопив його й ненароком розчавив у руці. Дівчина не розгубилася, почала кричати про допомогу так гучно, що це чули всі, хто проживав у будинку. Авері жбурляла в мене предмети, що траплялися їй під руку. Вона намагалася втекти, але замість того, щоб скористатися вхідними дверима, вона подалася на кухню, відчинила вікно. Вона збиралася вистрибнути з нього, але я вчасно схопив її, затис у руках. Я повторював, що мене не варто боятися, що прийшов допомогти, а вона все не вмовкала, кричала про допомогу. Я не втерпів і затулив їй рукою рота. До її квартири хтось постукав, а потім почав виламувати двері. Сусіди. З ними не хотів мати справу, тому в нагоді трапилося відчинене вікно. Я міцно притиснув дівчину до себе, яка почала ще голосніше верещати, і ми вистрибнули з другого поверху. Я приземлився на ноги, поставив її на землю, схватив за руку, швидко повів до свого автомобіля. Те, що Авері фізично пручалась, не склало ніякої турботи, адже я в тисячі разів сильніший. А ось її верещання нервувало та дратувало. Надвір повибігали жителі будинку, намагалися наздогнати мене, проте вони запізнилися. Я дістав з багажника клейку стрічку і мотузку, затулив дівчині рота, зв’язав руки. Посадив її на заднє крісло машини і швиденько поїхав геть з місця злочину.

***

Я мчався, як вітер. Намагався виїхати за місто. У автомобілі нічого не розповідав дівчині. Авері виглядала неймовірно наляканою, постійно намагалася звільнитися від мотузки, закричати. Я знайшов покинуту дорогу, звернув на неї, відшукав простору безлюдну галявину, зупинив машину. Я виволік дівчину з автомобіля, розв’язав їй руки, вона віддерла стрічку з рота і знову взялася за своє. Я її не тримав, не обмежував жодну дію. Авері почала тікати, але бігти їй було до міста дуже далеко, тож я зачекав доки вона заспокоїться і сама, як вірний цуцик до господаря, повернеться назад. Оце був наївний – гадав, що вона захоче дізнатися, що я від неї хочу. Минула година відколи її відпустив. Мені набридло стояти без діла. Відшукав. Знову, застосовуючи мотузку і стрічку, повернув її назад на пустинну галявину. Знову випустив з автомобіля, звільнив. Дякувати, на цей раз їй вистачило розуму не тікати. Стомлена бігом дівчина сіла на землю. Ридаючи, почала нашу розмову:

– Що тобі потрібно? Я нічого не маю, нікого не знаю! Відпусти мене! – благала Авері.

– Я сказав, що не заподію тобі ніякої шкоди, це не в моїх інтересах, – спокійно відповів.

– А викрадення вже не вважається шкодою?

– Ти примусила мене, твій крик чули усі довкола!

– Я тебе не знаю, ніколи не бачила. Ти вломився до моєї квартири! Що я мала робити?

– Все склалося не так, як я гадав… Пробач мені!

– Хто ти? Навіщо таке робиш?

– Нізащо не повіриш, якщо тобі скажу!

– Що за маячня? – здивувалась Авері, витираючи сльози. – Ти якийсь ненормальний псих, тобі подобається знущатися зі своїх жертв?

– Взагалі-то, я мав психічну хворобу у минулих життях… – сам не помітив, як це сказав.

– У минулих життях? Точно псих! Ти належиш до якогось культу, а мене хочеш принести у жертву?

– Не збираюсь я приносити тебе у жертву! Я тут, аби захистити тебе, не дозволити вбити!

– Хто намагається мене вбити? Чому? Якої шкоди я завдала цій людині?

– Це не людина! – сказав з такою серйозністю, що Авері аж змовкла на секунду. – Якщо хочеш, щоб я тобі розповів, спершу маєш довіритись мені!

– Маю довіритися тому, хто увірвався до мого житла?

– У тебе немає іншого вибору! Я єдиний, хто може тебе захистити! Заприсягся тебе захищати!

– Швидше рак на горі свисне, ніж почну довіряти тобі! – розлютилась дівчина.

– У твоїх словах є логіка… – відповів їй і подався до автомобіля шукати запальничку.

Авері не знала, чого від мене очікувати, з острахом спостерігала за моїми діями. Я відкрив бак з бензином, засунув туди носову хустинку, аби промочити у вогненебезпечній рідині. Потім обмотав цим клаптем тканини руку, підійшов до Авері і підпалив свій зап’ясток. Полум’я здійнялось швидко. Рука палала, а за моїм спокійним виглядом цього не сказали б. Блакитноока чорнявка дивилася, проте не вірила своїм очам. Вогонь догорів і я показав їй, що рука зовсім не ушкоджена. Авері спочатку здивувалася, а потім сказала, що це якийсь трюк і все було влаштовано навмисне, аби я втерся їй в довіру і ще там щось накоїв. В цілому я її далі не слухав, бо вона трохи розлютила своїми сумнівами. Дістав з-під джинсів одного зі своїх кинджалів, сів до Авері на землю, поклав зброю їй у руку. Розмістив свою долоню на землі.

– Спробуй проштрикнути мене цим гострим кінцем! – вказав їй.

– Не буду цього робити! – відмовилася з обуренням дівчина.

– Ти не заподієш мені шкоди, повір! Лишень спробуй!

Вона не зробила цього. Тоді в голову стукнула інша ідея. Я заліз під автомобіль. Схопившись за нього знизу рівно посередині, піднявся на ноги. На витягнутих руках, стоячи, я тримав автомобіль, не докладаючи при цьому жодних зусиль. Дівчина була шокована і відмовлялася вірити. Кілька разів підкинув на метрів п’ять машину над собою і поставив на місце.

– Як ти це зробив? – Авері підвелася з землі, навіть зробила кілька кроків у мій бік.

***

Дівчина підійшла до автомобіля. Впираючись у нього руками, самотужки намагалася зрушити його з місця, але нічого не вийшло. Вона здивовано дивилася на такого на вигляд не дуже м’язистого хлопця, намагалася розгадати таємницю моєї сили.

– Яка в тебе вага? – спантеличено запитала Авері.

– Не знаю, – відповів, здригнувши плечима.

– Як ти це зробив? – дівчина несміливо підходила ближче й ближче до мене. – Ти звідки такий узявся?

Вже був хотів їй сказати, хто я, але вирішив схитрувати. Спершу запропонував їй сісти в машину та поїхати з цієї галявини в якесь інше місце. Сутеніло, і не хотілося, аби дівчині робилося ще страшніше залишатися зі мною на самоті. На моє здивування Авері з неохотою, проте не промовивши жодного слова, сіла в автомобіль. Я зайняв своє місце водія, спробував завести авто, але, вочевидь, від недавніх шалених потрясінь в моєму засобі пересування щось зламалось, він вже був не на ходу. Дівчина пожартувала, що не треба було так високо його підкидати, на її обличчі промайнула ледь помітна посмішка. Того моменту я зрозумів, що вона мене більше не боїться, її страх перетворився на цікавість, вона прагнула пояснень. Я дістав з багажника сумку зі своїми речами. Автомобіль залишив посеред галявини.