Чтение онлайн

– Еллі має здібність… – і замовк.

– Щось трапилося? – нарешті подивилася вона на мене.

– Не може бути… – не вірив сам тому, що відчував.

– Що? – збентежилася дівчина.

– Вони тут!

– Хто? – кричачи задала питання Авері, хоча й сама здогадалася, про кого я говорю.

Троє силуетів безсмертних з’явилося у моїх думках. Вони якимось чином опинилися на нашому потязі, мабуть, застрибнули на ходу. Двоє силуетів видались непростими, їх власниками були вартові. Пригадуючи розмову з Еквіджем, не виникло сумнівів, що один з них належить Кеффові. Щодо третього силуету я не вагався – це був сам Престон. В мене не вкладалося у мозку, чому Еквідж прибув саме зараз: ще й повноцінного тижня не пройшло від моменту, як я вирушив у подорож на завдання, а він вже насмілився мене переслідувати, Террі ж бо казала, що перше своє вбивство виконувала двадцять шість днів. Раз Престон прибув з Кеффом, я знав, що той має своїм холодним доторком зробити мене скам’янілим, безпорадним, а інший вартовий має на меті вбити Авері. Хоча Кефф може зробити ці дві справи самотужки, тому роль ще одного вартового викликала сумніви.

Я відчував силуети, як тільки вони опинилися на потязі. Спочатку вони були далеко, напевно у чотирнадцятому вагоні, але невпинно наближалися. «Діяти потрібно негайно!» Авері охопила тиха паніка. Вона, зневірившись, почала повторювати собі, що настав кінець.

– Ще ні! – відповів. – Послухай! Рушай у бік голови поїзду. Накинь весняний плащ і знайди собі вільне місце у одному з вагонів. Вдай, що ти пасажирка і, прошу тебе, не панікуй так, я не дозволю тебе скривдити, пам’ятай це! Веди себе обережно, вони знають тебе в обличчя! Не смій кричати і здаватися!

– Можливо, ми краще вистрибнемо з вагону? Ти ж зможеш викинути мене обережно, аби при цьому не забилася!

– Є безпечніша ідея, довірся мені.

– Але…

– Немає часу! Розділяймося!

– Не хочу!

Я силоміць підвів Авері зі стільця вагону-ресторану і направив у бік, протилежний наближенню безсмертних.

Я поспішав назустріч своїм друзям-ворогам. Біг крізь вагони, намагаючись виграти трохи часу для Авері. Я знав, що потрібно робити, навіть кілька варіантів нашої розмови продумав, надіявся на те, що мої слова спрацюють.

Ми зустрілися у дев’ятому вагоні, в якому налічувалося максимум чотири людини. Я застиг на місці, коли побачив напроти себе Еквіджа, Кеффа і Террі. Вони також зупинились. Ми знаходились на відстані шести метрів один від одного. Двоє вартових були одягнені у термовбрання, яке було майже точною копією наших тренувальних костюмів. «Вони прийшли сюди явно не тренуватися!» Вираз обличчя Престона аж ніяк не нагадував втішний, він був більше розлючений, гнівний.

– Привіт, друже… – кинув Престон.

– Доброго дня! – сміливо відповів, позираючи на Кеффа та Террі.

– Де вона?

– Ви про Авері? – глузливо перепитав. – Чому ви думаєте, що вона тут. Її тут немає, я заховав її від вас!

– Не дражнися, Версе… – лагідним голосом попросила Террі. Мені поки не була відома причина, з якої її також Престон взяв із собою. – Ти робиш лише гірше…

– Ми знаємо, що вона тут! Інакше ти б не примчав до нас так швидко… Прибіг затримати? Для чого? – продовжував наголошувати Престон, але вже не таким гнівним тоном.

– Я викинув її з потяга… І примчався сюди, щоб в неї було більше шансів віддалитися від поїзда… – продовжував я безнадійно брехати, але більше неправдивих відповідей вигадати не зміг.

– Я не вірю, що ти викинув таку… Смертну дівчину з потяга. Та ще й у ліс! А якщо її там вовки з’їдять! – продовжував глузувати він.

Єдиним, хто не встрявав у нашу розмову, взагалі поводився байдуже до наших з Престоном суперечок, був Кефф. Він спокійно, проте з помітним презирством дивився на мене. А от Террі виглядала пригніченою, але більше через те, що не знала, який бік дискусії прийняти – мій чи Еквіджа.

– Годі тобі, Престоне, йому і так нелегко, пам’ятаєш, коли я знаходилась у такому стані! – гнівно мовила вона до нього. – Версе, ти знаєш, що сьогодні має статися. Якщо ти цього не зробиш… Ти лише усе погіршиш! Прошу тебе, заради Еллі, хоча б дай нам владнати ситуацію, не заважай! Послухайся мене!

– Я не дозволю вам її скривдити! Це ви чините невірно – не я! Ви займаєтеся злочинами!

– Найбільший мій злочин – те, що я доручив тобі завдання вдруге! – не вгавав Еквідж.

Пасажири, які знаходилися у вагоні, з острахом слухали нашу розмову, від боязкості вони самі опустилися зі своїх крісел на підлогу.

– Версе, ти потрібен нам, а ще дужче ти потрібен Еллі, – відстоювала Террі. – Ми пробачимо тобі, що ти не виконав завдання, але не зациклюйся, це не приведе до добра. Ти нічим не в змозі допомогти цій дівчині. Неважливо чи це дійсно станеться, але запевняю тебе, душа її помре навіки. Ти ж не бажаєш цього?

Я задумався над останніми словами Террі і відразу ж зрозумів для чого Престон її взяв з собою, точніше більше ймовірно, що вона сама напросилася в компанію, аби спробувати ще раз переконати мене припинити опиратися призначенню. Розгадавши її підступний план, я був трохи обурений.

– Я не вірю вам, не дозволю цьому трапитися! – з виряченими очима твердо й вперто наголосив.

Террі теж трохи задумалась і приречено відповіла:

– Тоді вже нічим не зможу тобі допомогти… – похилила голову.

– Ось ми все й вияснили, – зирнув Престон на Террі, а потім на мене. – Від долі не втечеш, Верселю.

Він подивився на Кеффа, той мовчки стягнув пальчата зі своїх рук. Якби Кефф торкнувся мого тіла, я б перетворився на нерухомого бовдура і нічим би не допоміг Авері, проте Кефф не поспішав практикувати на мені свою силу. Без наказу Престона нападати, він не зробить жодного кроку – такий відданий своєму наглядачу.

Потім Престон звів погляд на Террі:

– Виконай свою обіцянку!

Террі ствердно йому кивнула головою, знову подивилася на мене:

– Пробач!

Дівчина-вартовий присіла, надавши собі невеликого імпульсу, прудким стрибком вискочила на дах вагону, проламавши у ньому стелю. Вона знала, що через мене їй не пройти, тому в такий спосіб вирішила оминути перешкоду. На долю секунди я розгубився, але, розуміючи, що Террі побігла шукати Авері, розвернувся назад, поcпішав їй наввипередки через салони вагонів. Террі явно випереджала. Стрибаючи по даху, вона б не змогла відшукати Авері, тому, зробивши ще одну діру в стелі іншого вагона, вона несамовито мчалася по салонах, поглядом шукаючи чорнявку. Відстань між нами була в один вагон, проте цього вистачило, аби я запізнився.

Опинившись у другому вагоні, я спостерігав картину, як посеред салону Террі тримала Авері за шкірку, збиралась заподіяти їй шкоди своїм арбалетом, який містився в неї за спиною. Прискорившись, ногою я запалив їй у живіт. Вона, не помітивши, як Авері висковзнула з її рук, полетіла у інший кінець вагона, ламаючи крісла, руйнуючи весь його інтер’єр. Блакитноока чорнявка до смерті злякалася, її серце наче виходило з грудей, очі наповнилися сльозами.

Діяти потрібно було блискавично, доки Террі не встала та не продовжила свої спроби нашкодити дівчині. З іншого боку Еквідж та Кефф крокували в наш бік. Я вибив рукою вікно вагона. Обережно схвативши Авері, жбурнув її на дах швидко їдучого потяга, а потім сам заліз на нього. Я підняв чорнявку, ми почали просуватися до хвоста поїзда. Престон і Кефф також залізли на дах потяга, цим самим перегородивши нам дорогу. З одного боку вони, з іншого – не забарилася й Террі. Ми були у пастці.