Чтение онлайн

«Де я можу знайти вас — готель?»

«Ні, я думаю, ні. Я дам вам адресу. Якщо все піде так, як я очікую, ми можемо домовитися там. Адреса: чотирнадцять Мірбахштрассе тут, у Бад-Годесберзі. Ви б хотіли це на чомусь записати?»

«Ні, я пам’ятаю», — сказала вона. «Чотирнадцята Мірбахштрасе, завтра о десятій».

Плоскару посміхнувся й спустився зі стільця. «Вибачте, що так поспішаю, але ще є багато деталей, на які потрібно звернути увагу. Це була дуже цікава дискусія, фройляйн Шель. Мені подобається, як ти думаєш. Можливо, іншим разом ми поговоримо про щось — ну, менш комерційне».

«Можливо».

Він узяв її руку, схилився над нею, а потім подивився на неї з виразом, який був би стурбований, якби не лукавий погляд у його очах. «До речі, — сказав він, — передай мої найкращі побажання твоєму другові».

— Який би це був друг, пане Плоскару?

«Той, у якого хворе коліно, звичайно».

Вона спостерігала, як він пройшов через столи до дверей. «Стільки хитрості в такому маленькому тілі», — подумала вона. І секс теж, звичайно. Незважаючи на те, що він пішов, він залишив свою пародію, як відкрите запрошення. Якби був час, це могло б виявитися цікавим — дуже цікавим. Великий, потужний мозок може вказувати на щось інше. Вона злегка посміхнулася, підвела очі, перехопила погляд власника й дала знак, щоб принести ще бренді. Коли він розуміючи кивнув, вона дістала з сумочки папір і конверт і почала писати. Сонний хлопець у готелі віднесе його до друкарні, подумала вона. Принтер може перейти в режим сну іншим разом. Те, що відбувається сьогодні ввечері на Мірбахштрасе, 14, може бути важливішим за його сон. Набагато важливіше.

Повернувшись до готелю, Плоскару дізнався, що Джексон ще не повернувся. Він піднявся до своєї кімнати й на мить постояв у її центрі, зчепивши руки, зовсім не усвідомлюючи того факту, що робить це, і розмірковуючи, хто з них буде сторожувати тієї ночі на Мірбахштрассе, 14 — жінка в шубу або чоловіка з пошкодженим коліном. Він усміхнувся, навіть не усвідомлюючи, що це робить. Та виспить, вирішив він. Вона змусить чоловіка піти, болить коліно і все таке. Це була справжня причина, чому він дав їй адресу — щоб вигнати чоловіка. Чоловік був небезпечний, і з ним треба було боротися, але в місці, яке сам вибрав гном.

Насвистуючи «Блакитний місяць», Плоскару підійшов до своєї сумки, вийняв із підкладки тонкий британський десантний ніж і засунув його в шовкові піхви, пришиті до внутрішньої сторони рукава його куртки. Після цього він налив собі трохи з пляшки бурбону, підскочив у найзручніше крісло в кімнаті, відсахнувся назад, перестав насвистувати «Blue Moon» і натомість почав співати її слова.

Він все ще співав, коли неповнолітній Джексон постукав у його двері.

OceanofPDF.com

30

Вони двічі проїхали повз великий темний будинок на Мірбахштрассе, 14, потім припаркували «Мерседес» за квартал і пішли назад. Цегляна стіна заввишки майже вісім футів оточувала будинок. Майже повний місяць давав трохи світла — принаймні достатньо, щоб вони могли розрізнити контури будинку крізь ковані ворота.

Це було суворе на вигляд місце, подумав Джексон, триповерхове заввишки й побудоване з якогось темного каменю чи цегли. Вона мала мансардний дах, наче вкритий шиферною черепицею. Джексон спробував високі ворота без особливої надії. Воно було замкнене.

«Ну, тоді знову і знову», — сказав Джексон і скрутив руками стремена.

Він підняв гнома вгору. Він був важчим, ніж очікував Джексон, набагато важчим.

«Є скло?»

«Як мудро з вашого боку запитати», — сказав Плоскару. "Але не."

«Ви готові?»

"Так."

Джексон відчув, як рука гнома обхопила його зап’ястя. Тоді він відчув, як його плавно й легко підняли вгору, доки він не зміг перетягнути іншу руку через стіну. Сила гнома здивувала його.

Перекинувши ногу через стіну, Джексон сказав: «Я піду першим».

Він обережно опустився, а потім відпустив. Падіння було менше фута. Гном опустився, поки не звисав зі стіни лише на руках. Джексон обняв ноги гнома і сказав: «Добре, ти в мене».

Вони стали навколішки біля стіни й вдивлялися крізь кущі. «Здається, без собак», — сказав Джексон.

"Немає."

«Що тепер?»

«Що радили ті лекції?»

«Сміливість».

«Тоді будьмо сміливими».

«Я постукаю», — сказав Джексон. «Ти прикривай мене». Він дістав із кишені пальта тридцять восьмий пістолет. Зігнувшись майже вдвічі, він сповзав з куща на кущ, пробираючись до входу в будинок. Гном помчав за ним. Джексон помітив, що Плоскару тепер тримає в правій руці великий армійський кольт.

«Ну, подивимось, що станеться», — сказав Джексон.

Він підійшов до дверей. Біля нього гном притисся до стіни. Це були великі двері, зроблені з важкої дубової дошки, обв’язані декоративними залізними ременями. Джексон знову постукав, цього разу сильніше. Знову чекали, і знову нічого не сталося.

— Нікого вдома, — сказав Джексон.

«Спробуйте двері».

Джексон спробував дверну ручку. Оберталося легко. Він штовхнув двері, майже очікуючи, що вони скрипнуть. Але не сталося. Натомість він плавно відкрився на петлях, які могли бути змащені маслом. За дверима була темрява.

«Давайте повернемося в готель і вип’ємо», — сказав Джексон. «Знайди жінок».

Гном підійшов до відчинених дверей і зазирнув. «Можливо, справді нікого немає вдома».

«Я наберуся сміливості і запитаю». Джексон обережно ступив у двері. Гном пішов слідом. «Хтось вдома?» Джексон подзвонив.

«Ви думаєте, що він говорить англійською?»

Джексон не відповів. Натомість він дістав свою запальничку Zippo і клацнув її колесом. Запальничка спалахнула, забезпечивши рівно стільки світла, щоб він міг знайти вимикач. Він натиснув, але світло не засвітилося.

«Немає живлення».

«Подивимося, чи зможемо ми знайти свічки».

Запальничка Джексона вже тьмяніла. Але було ще достатньо світла, щоб він міг знайти двері, що вели з передпокою, у якому вони опинилися. Він рушив до дверей, гном був позаду.

Потім засвітилося світло. Це був яскравий, сфокусований жовтий від потужного ліхтарика. Позаду них пролунав чоловічий голос німецькою: «На вас спрямований пістолет-кулемет, панове. Я повністю готовий ним скористатися».

«Ну, чорт, — сказав Джексон.

«Ви обоє станете на коліна дуже повільно», — сказав голос. «Дуже, дуже повільно».

Джексон і Плоскару зробили, як їм було сказано.

«Тепер ти, маленький чоловічок. Ви опустите свій пістолет на підлогу і дуже обережно посунете його ліворуч».

Плоскару посунув армійський калібр .45 ліворуч.

«А ти з сивим волоссям посунеш пістолет вправо. Дуже ніжно».

Коли Джексон зробив саме це, голос сказав: «Добре. Тепер ви поплескаєте руками по маківці і підніміться, але дуже повільно. Не обертайся».

Вони знову зробили, як їм було сказано. Тоді світло перестало танцювати навколо, ніби його джерело було покладено на стіл. Джексон відчув, як щось холодне тисне на його потилицю. Він затамував подих і навіть на секунду заплющив очі. Але коли він відчув, як рука почала рухатися по його тілу й поплескувати по кишенях, він відкрив очі.